Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-По-перше, я мав сказати яка ти неймовірно красива,- прошепотів хлопець, і змусив мене усміхнутися.- А по-друге, вони загалом не офіційно разом.

-Це як?- запитую не розуміючи про що він зараз говорить.

-Це по типу, Віола хоче, щоб вони об’явили, що разом…

-А твій придуркуватий друг ні! Правильно?- нервово запитую. Хоча погляд Гліба сам все говорить. Я пирхаю та міцно стискаю щелепу.

-Колючко, давай не будемо сваритися?- запитує пошепки та цілує в щоку. Я трішки розслабляюся та навіть посміхаюся. Все ж це вибір Віоли, і я не маю права його засуджувати.

   Коли ми спустилися вечірка вже була у самому розпалі. Дівчата були в неймовірних сукнях, і викладачі також були присутніми. Своєї матері я поки не бачила, і чомусь це змусило мене хвилюватися. Останнім часом вона була якась сама не своя, наче щось приховувала чи навпаки поривалася сказати, але  вчасно зупинялася. І вчора вона попросила мене зустрітися, але я відмовила, бо їздила з дівчатами по магазинах.

-Ти чого зависла?- запитує Гліб, і стурбовано стискає мою руку. Він пильно дивиться на мене та вигинає брову.

-Та так, задумалася,- відсахнулася та легенько посміхнулася. Але це не допомагає заспокоїти Алчевського, він досі тримає мене за руку та стурбовано дивиться.

-Про що?- запитує та тягне до столика. Бере бокал з шампанським та передає мені, а собі бере просто воду.

-Ти не п’єш?- запитую переводячи тему, але хлопець розуміє мій намір та хитро посміхається.

-Не п’ю, і не переводь тему!- робить кілька ковтків і очікувально дивиться на мене. Я приречено видихаю та ставлю бокал назад.

-Я переживаю,- тихо прошепотіла та опустила голову. Але я все одно відчула, що його вираз обличчя став стурбований.

-Чому? Що трапилося? Щось з тобою? Якісь проблеми? Кажи я все вирішу, не мовчи!- стурбовано починає говорити, і я ледь усміхаюся.

-Я кохаю тебе, мій нахаба,- тихо шепочу йому на вухо.

-Не переводь теми…- знову продовжує, а потім замовкає й шоковано дивиться на мене.- Що ти сказала?

-Ти чув, і не заперечуй це!- кажу поцілувавши його в щоку. Він притискає мене за талію та цілує в шию.

-Чув, але хочу ще раз це почути,- сексуально шепоче мені на вухо та кусає його.

-Ти хотів почути чому я переживаю,- перебиваю та відсторонююся від нього. Він усміхається та облизує свої губи, і це просто зводить мене з розуму.

-Ти така нестерпна, колючко,- каже усміхаючись і я насуплююся. Коли він це бачить то ще ширше усміхається.- Ти завжди переводиш тему, і деколи це бісить, а інколи ні.

-Ти придурок. Ти це знаєш?- також кажу та злісно усміхаюся. Він сміється та притягує мене до себе.

-Не гнівайся, коханнячко,- він цілує мене в губи та відсторонюється.- Розповідай, чому переживаєш.

-Мама якась сама не своя, ще вчора просила про зустріч, але я відмовила. А тепер я не можу її знайти серед народу,- розповідаю про все, що мене тривожило. Він задумується на кілька хвилин, і потім тепло усміхається.

-Не хвилюйся, все буде гаразд,- заспокоює і я легенько посміхаюся.

-Сподіваюся.

       Наступні години ми провели чудово. Веселилися та навіть танцювали, і я добряче напевно перебрала з випивкою, якщо мене вже почало трохи нудити. Мама так і не з’явилася й це мене трохи напружувало. Я думала вона з часом прийде, але цього не сталося. Через годинки так три ми вийшли на вулицю дивитися на салют та зустрічати новий рік.

-Три!

-Два!

-Один!

-З новим роком!- в унісон закричали ми з дівчатами та обійнялися. Після цього я обійняла коханого та пристрасно поцілувала в губи.

-З новим роком, нахаба.

-З новим роком, колючка,- він ще раз поцілував мене в губи та притулився своїм чолом до мого. Після цього ми всі гуртом зайшли в середину та почули крики, і ці крики були до біса знайомі.

-Ти не посмієш!- кричала моя мама та розмахувала руками, коли ми зайшли в середину.

-Ще як посмію! Ти приховувала від мене дочку 18 років! Вісімнадцять довбаних років!- кричав на неї у відповідь хрещений Гліба… Дочку? В сенсі дочку? Яку дочку?

-Ти чуєш, що ти верзеш? Про яке право ти говориш, ти зрадив мене 19 років тому! Ти розважався з іншими, коли я чекала теб…

-Це було лише раз! РАЗ! І чорт, я навіть не пам’ятаю нічого!- гаркнув чоловік, і я побачила, що мама плаче.

-Мені вистарчило разу! Ти знищив нас, ти знищив мене, ти знищив дитинство Кіри! У всьому винен ти!- кричала вона та кинула вазу з квітами на підлогу.

-Я не знав! Я не зна…

-Що ви верзете?!- закричала я та навіть не помітила, як почала плакати. Мама завмерла на місці та шоковано подивилася на мене.

-Кір…

-Заткнися!- каркнула я зі всієї злості.

-Кіро, будь ласка…

-Тобто виходить, він мій батько?!- закричала я.

-Кіро,- чоловік з жалем подивився на мене.- Мені шкода…