Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Тобі шкода?- запитую я через сльози. Чорт, я не хочу плакати, але просто не можу зупинитися!- Де ти був всі ці 18 років? Де ти був, коли я хворіла на вітрянку? Де ти був, коли я завжди запитувала в мами, де ти, а потім чула як вона плаче беззвучно на вулиці, через тебе?! Де  ти був коли я поранила настільки сильно живіт, що мені було потрібне переливання крові, і донора шукали повсюди? Де ти був коли вона поїхала, і кинула мене?! Де чорт тебе забери носило?!!!!

-Кіро, я не знав,- чоловік настільки був шокований моєю розповіддю, що на його очах аж сльози виступили.

-Ніхто не знав!- закричала.- Мене ніхто не знає! Я не маю батьків, які мене виховали! Я маю бабусю та діда, які виховали мене, і стали справжніми батьками! А ви мені ніхто! Ніхто! Ви більшої половини про мене не знаєте!

-Кіро, будь ласка, давай не тут,- вона хоче підійти до мене, але я виставляю руку.

-А що?!- викрикую та продовжую давитися сльозами.- Соромно зізнатися, що всім відома адвокатеса, виявляється хреновою матір’ю?

-Кіро,- голос Гліба наче вириває мене з трансу. Я обертаюся обличчям до нього, і завмираю від шоку. На його обличчі не шок, не здивування, а довбане співчуття! Ідіотське співчуття!

-Чекай…

-Кір…

-Ти знав! Чорт, ти все знав, Глібе!- викрикую я шоковано. Він хоче взяти мене за руку, але я відштовхую його.

-Будь ласка, кохана…

-Кохана? Коханій не брешуть та не приховують правди!