Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

***

— Як все пройшло? — я стояла посеред невеликої затхлої кімнати, що знаходилася на другому поверсі заїжджого двору. 

З вікна було видно ратушу і велику головну площу, та всередині все кричало про те, що ми знаходимося не у столиці Ретільванії, а десь на її околицях. Чи то в Торні, чи в Хонвілі.

Брат зустрів мене з серйозним виразом обличчя і легким подивом в очах.

— Не чекав, що батько тебе відпустить до мене, — замість привітання промовив він і обійняв мене.

Судячи з пилу на його чоботях, Гідеон і сам нещодавно повернувся. 

Він розвів руками і озирнувся:

— Навіть не знаю чим тебе пригостити, сестро. Хочеш води?

— Ні, — я посміхнулася і кивнула у бік одинокого стільця біля вікна. — Можна сісти?

— Звісно, — Гідеон підсунув мені стілець і підхопив під руку, коли я похитнулася. — Все добре?

— Без магії я б з дому не вибралася, — кивнула я. А потім насупилася і поквапила його. — Ти ж був сьогодні у короля? Доріан переказав тобі? Що він сказав?

— Був, — коротко відповів він і сів на вузьке ліжко. З матрасу та подушки вирвався клуб пилу. — Дякую тобі за допомогу…

— Мені не подобається твій тон, — звузивши очі, промовила я. — Король відмовив тобі?

— Не те що прямо відмовив, — Гідеон сперся ліктями на коліна і провів долонями по щоках. — Але і не погодився прибрати нашого батька від панування над родиною. Для цього треба трохи більше, ніж моє бажання.

— Ті рослини, — я схопилася зі стільця, відчувши приплив сил. — Король має знати і…

— І що тоді? — Гідеон перервав мене. — Ти впевнена, що це нашкодить тільки батьку, а не всій родині? А ти впевнена у тому, що король не знає про ті плантації?

— Про що ти? — я застигла на місці і здивовано поглянула на брата. — Хочеш сказати, що корона може покривати це?

— Пам’ятаєш перший захід? — спитав він, звузивши очі. — Батько тоді вперше не супроводжував тебе. Чому?

Я застигла, відчуваючи, як у мозку щось поступово рухається з сильним скрипом.

— Бо він вже був в палаці, — відповіла я. — Але ж це не означає нічого. У нього могли бути і інші справи. І…

— Так, я погоджуюсь з тобою, — Гідеон встав і зробив крок до мене. — Скажу як є, сестро. Я не знаю, що робити. Спочатку задум з тими рослинами був добрим. Це мало бути сильним важелем. Але зараз… якщо король знає, то я точно не стану вашим захисником. А якщо ні… пляма, яка покриє ім’я родини, буде надто великою.

— І що ти пропонуєш? — я скинула брови. — Залишити все, як є? Він з кожним днем перетинає все нові і нові межі. І якщо корона поки не знає, чим він займається… колись все стане відомо. І пляма стане ще більшою, ніж зараз.

— Ні, цього я не пропоную, — він похитав головою, зариваючись пальцями у волосся. — Ти зможеш дізнатися, що відомо короні?

— Я?!

Гідеон звів на мене погляд, в якому читався лише відчай.

— Ти. Бо тепер ти наречена кронпринца. 

— Я… Я не знаю, Гідеоне. Як ти собі це уявляєш? Я що, маю прямо спитати короля чи не покриває він нашого батька, який вирощує заборонені рослини з Південної Детії?! Чи маю залізти в якісь документи? Як мені це зробити?

— Спитати в принца? — невпевнено запропонував брат. — Може він щось знає?

— А це ти як собі уявляєш? — пирхнула я, ходячи по кімнаті від стіни до стіни. — Доброго дня, ваша високосте, а не траплялися вам часом документи про плантації на півдні? Так-так, ті самі, які належать моєму батькові. Може підскажете, чи відомо його величності, що там вирощується?

Нервовий сміх став мені відповіддю.

Брат притис долоні до рота, та сміх все одно проривався.

— Це в тебе істерика? — спитала я, насупившись. — Не на часі, Гідеоне. Ми маємо зараз зібратися і щось вигадати. Батько вже казав щось про заручини Джозі з графом. І Ребеку він теж комусь планує запропонувати. Часу обмаль.

— Я розумію, — простогнав він крізь сміх. — Вибач. Це просто все так дико. 

— Добре, — зітхнула я, поглянувши на брата. — Я спробую поговорити з принцом. Але нам потрібен запасний план. Знаєш, я погоджуся на пляму на імені родини, якщо це допоможе. А ти?

Він мовчав кілька миттєвостей.

— Можливо, якщо інакшого шляху не буде. 

Я спостерігала за тим, як брат бореться сам із собою. Бо мова йшла про справу, яку він мав успадкувати. Яка мала належати йому. І яка не мала паплюжити гідність.

— Ти взагалі спав? — спитала я, помітивши темні кола під його очима. — Як довго ти діставався з угідь віконта?

— Не дуже, сусіди запропонували поїхати з ними.

— Сусіди?

— Так, лорди Шерве, — Гідеон встав, потягнувся до хрускоту в суглобах. — Он їхній маєток.

Я прослідкувала за тим, куди вказував брат. І відмітила, що Крістіан, виявляється, мешкає не так вже в далеко від ратуші. У невеликому симпатичному двоповерховому будинку. У родини Шерве була своя невеличка територія з садом та клубами. А серед дерев, що росли за тонким ажурним парканом виднілася статуя жінки з корзиною фруктів.