Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Ніч була тиха.
Місто спало, загорнуте в ковдру туману й світла від далеких ліхтарів. Але в одній лікарні не спала любов.

Ніка кричала — біль пронизував усе тіло, але очі залишалися зосередженими.
Адріан тримав її за руку. Міцно. З тремтінням у пальцях, з розбитим серцем, бо ніколи ще не бачив її такою — зосередженою, змученою, але такою сильною.
— Ти справляєшся, чуєш? — шепотів він їй. — Ти найсильніша. Ти подаруєш нам життя.

І вона подарувала.

О 03:26 в ранку народився їхній син.
Його голос, перший крик, розрізав простір — і заповнив його новим сенсом.
Ніка заплакала першою. Потім заплакав Адріан.
— Він… — не зміг договорити. Просто дивився, як лікар кладе малюка їй на груди.
— Він наш, — прошепотіла вона, торкаючись носиком до його щоки.

Маленький хлопчик стишився, пригорнувшись до мами, ніби йому вже було знайоме це тепло. А Адріан сидів поряд і боявся поворухнутись, щоб не злякати це щастя.
---

Перші ночі були безсонні.
Малюк плакав.
Ніка втомлювалась.
Адріан панікував, коли не міг зрозуміти, чого хоче син.
— У нього точно все добре? Може, треба ще раз у лікарню?
— Він просто голодний, Адріане, — сміялась Ніка, хоч і з темними колами під очима. — Годування — це його офіційне хобі.

Адріан готував суміш, міняв підгузки, носив малюка на руках годинами. Співав йому пісні, які вигадував на ходу.
Він став іншим. М’якшим. Світлішим.
---

Вони назвали його Максіміліан. Просто — Макс.
— Хочу, щоб він був сильним, але ніжним. Як ти, — сказала Ніка.
— І щоб ніколи не боявся любити, — додав Адріан, торкаючись носом до носа сина.
---

Їхній дім був повний життя.
Дитячий сміх, плач, брязкальця, книги про виховання, пелюшки і втомлені, але щасливі обличчя.
Іноді вони з Нікою сідали поруч на дивані — він з чашкою кави, вона з ковдрою — і мовчки дивились, як їхній син спить.
— У ньому все, що я люблю, — шепотіла Ніка.
— І в ньому все, чого я боявся втратити, — відповідав Адріан.
---

Вони вистояли.
Пройшли крізь вогонь, зраду, біль, смерть і відчай. Але вижили.

Тепер кожен день був для них не просто новим — він був подарунком.
Подарунком, загорнутим у сміх дитини, у запах ванілі на кухні, у відбитки маленьких пальчиків на склі.

І хоч життя не обіцяло бути легким —
вони знали,
що разом зможуть усе.

Бо тепер вони були не просто двоє. Вони були родина.

Післямова від автора

Ця історія народжувалася довго.
Вона переживала злети й падіння, так само як і її герої — Ніка та Адріан.
Писати про кохання — непросто. Бо справжнє кохання не ідеальне. Воно болить, воно зраджує, воно проходить випробування — але саме в цьому його цінність.

Ніка не була святою.
Вона зрадила, помилилась, боялась, але… вона виборола право бути коханою.
Адріан не був досконалим.
Він втрачав, ламався, злився, але його любов виявилася сильнішою за біль.

Їхня історія — це не казка. Це життя.
І я вдячна кожному з вас, хто прожив цю історію разом зі мною, хто відчував, плакав, радів, боявся — так, ніби це відбувалося не на сторінках книги, а десь глибоко у серці.

Можливо, хтось із вас побачив у Ніці себе.
А хтось згадав своє перше (або останнє) кохання, читаючи про Адріана.
І якщо хоча б один момент з цієї історії змусив вас зупинитися, вдихнути глибше, або повірити, що навіть після темряви буває світло — значить, ця книга була написана не дарма.

Життя не завжди йде за планом.
Але іноді найкрасивіші історії народжуються саме з хаосу.

Дякую вам за те, що пройшли цей шлях разом зі мною.
І пам’ятайте —
навіть у найтемнішу ніч кохання може стати єдиним вогником, що виведе з темряви.

З любов’ю,
Верона Дарк.

Кінець