Читати книгу - "Острів Дума"

дістався верху і здерся на рівні ноги. Передпліччям ввімкнуй усе світло і, хитаючись, побіг недолугим підтюпцем до мольберту. На ньому стояла незавершена «Дівчина і Корабель». Не вагаючись, я пожбурив картину вбік, а на її місце вверг свіжий підрамник. Я дихав короткими гарячими схлипами. Піт скапував мені з волосся. Я схопив шматину для витирання фарби і плюхнув її собі на плече, так я колись вішав собі салфетки для витирання відрижки у моїх манюніх донечок. Устромив у зуби пензля, іншого примостив за вухом, хотів взяти третій, та вхопив натомість олівець. Щойно я почав робити начерк, як дике свербіння в руці почало вщухати. Близько півночі картина була завершена і свербіння упокоїлося. Але ця картина не була просто картиною, це була Картина, і вона була гарна, якщо я маю право так сказати. А я мав. Дійсно, що за талановитий сучий син. На ній Цукерка Браун вчепився у зап’ястя Тіні Гарібальді. На ній Тіна дивилася на нього своїми темними очима, жахливими у їх невинності. Я так ідеально вхопив її погляд, що аби її батьки побачили завершений продукт, вони тут же позбавили себе життів. Але її батькам ніколи не світило побачити цю картину.

Саме цю — ніколи.

Мій малюнок був майже точною копією фотографії, котру після 15 лютого принаймні раз надрукували майже всі флоридські газети, а також більшість газет Сполучених Штатів. Існувала лише одна серйозна різниця. Я певен, що Даріо Наннуцці назвав би це фірмовим штрихом — Едгар Фрімантл, американський примітивіст, легко розрубує кліше, намагаючись переосмислити Цукерку й Тіну, їхню зустріч, сплановану у пеклі, — але Наннуцці теж ніколи не побачить цієї картини.

Я встромив пензлі назад до майонезних слоїків. Я був завацяний фарбою по лікті (і вся ліва половина обличчя була у фарбі), та найменше я переймався тим, щоб одчищатися.

Занадто голодним я себе почував.

Я мав гамбургера, але замороженого. В морозильнику також лежав шмат смаженої свинини, купленої Джеком минулого тижня у «Мортона»[231]. Залишки улюбленої ковбаси я згодував собі на вечерю. Хоча ще залишалася запечатана коробка пластівців Special К[232] з фруктами і йогуртом. Я почав насипати їх до тарілки, але в такому стані зажерливості ця тарілка мені здалася не більшою за наперсток. Я її так різко відштовхнув убік, що долі полетіла хлібниця, дістав з полиці над плитою велику миску і висипав до неї всі пластівці з коробки. Залив півквартою молока, додав сім чи вісім ложок цукру, перемішав, довго не роздумуючи, долив ще молока. Я виїв все дочиста, відтак почвалав на ліжко, затримавшись тільки біля телевізора, щоб заткнути чергового міського ковбоя, страждальця. Впав поперек діжка на стьобане покривало і опинився віч-на-віч з Ребою, а мушлі під Великою Ружею собі мурмотіли.

— Що ти наробив? — спитала Реба. — Що ти цього разу наробив, бридкий дядько?

Я хотів відповісти — нічого, але заснув раніш, ніж вимовилося слово. Крім того — це була тільки моя справа.

— 12 —

Мене розбудив телефон. З другої спроби мені вдалося натиснути потрібну кнопку і вимовити щось схоже на хелло.

— Мучачо, прокидайся і приходь снідати! — заволав Ваєрмен. — Стейк з яйцями! Ми святкуємо! — він зробив паузу. — Ну, принаймні я святкую. Міс Істлейк знову в тумані.

— Що ми святку... — і раптом мені дійшло, що може бути лиш один привід, і я сів у ліжку, збивши Ребу на підлогу. — Тобі повернувся зір?

— Поки нема такого щастя, але новина все’дно гарна. Вся Сарасота її святкує. Цукерка Браун, аміго. Охоронці під час ранкової перевірки знайшли його у камері мертвим.

— І що вони кажуть? — почув я ніби здалеку власне запитання. — Самогубство?

— Не знаю, та яка різниця — самогубство чи природні причини — він зекономив штатові Флорида чимало грошей, а батьків дівчини вберіг від тортур судових засідань. Приходь, поплачемо разом, ну як?

— Дозволь мені лише одягнутися. Й помитися. — Я поглянув на свою заляпану фарбою різних кольорів ліву руку. — Я пізно ліг.

— Малював?

— Ні, трахав Памелу Андерсон.

— У тебе дивно обмежений світ фантазій, Едгаре. Я от трахав вночі Венеру Мілоську, і вона була з руками. Не змушуй мене довго на тебе чекати. Як ти ставишся до huevos?

— О, люблю омлет. Буду за півгодини.

— От і добре. Мушу сказати, мені здалося, тебе не вразила моя стрічка новин.

— Я ще не зовсім прокинувся. А загалом скажу — я дуже радий, що він мертвий.

— Візьміть номерок і станьте в чергу[233], — промовив він і повісив слухавку.

— 13 —

Оскільки пульт був поламаний, мені довелося налаштовувати телевізор вручну, виявилося, що я ще спроможний на це стародавнє ремесло. На 6-му передачі, де панувала Тіна, поступилися місцем передачам, де панував Цукерка Браун. Я виставив гучність до того рівня, від якого завертаються вуха, і слухав, поки відмивав з себе фарбу.

Джордж Цукерка Браун скоріш за все помер уві сні. Передали інтерв’ю охоронця: «Він був найбільший з усіх хропунів, яких ми тільки тут тримали, — ми навіть жартували, що в’язні вб’ють його лише за це, якщо його переведуть на загальний режим». Якийсь лікар сказав, що цей випадок схожий на апное, і поділився думкою, що Браун міг померти від комплексних ускладнень. Що смерть такого типу не часто трапляється в дорослих, але не є чимось нечуваним.

Апное уві сні — для мене це був добрий знак, але гадаю, ускладнення йому організував я сам. Відмивши майже всю фарбу, я пошкандибав нагору до Малої Ружі подивитися на власну версію Картинки у погожому світлі дня. Я не очікував, що вона видасться такою ж доладною, якою здавалася мені тоді, коли я кинувся від неї вниз, щоб виїсти цілу миску вівсяних пластівців — вона не могла бути такою, зважаючи на швидкість, з якою я її створив.

А вона таки виявилася гарна. На ній була одягнена у джинси й чисту рожеву майку Тіна з рюкзаком за плечима. Був там, також у джинсах, і Цукерка Браун, він тримав дівчинку за руку, її очі дивилися на нього, рот був напіввідкритий так, ніби вона запитувала: «Чого вам треба, містере?» Його очі, сповнені темних намірів, дивилися вниз на неї, але решти обличчя він не мав. Я не намалював йому рота й носа.

Під очима в моєї версії Цукерки