Читати книгу - "Виховання почуттів"

Зрештою, Делор'є ще більше спохмурнів, зробився лихий і дратівливий як ніколи. За рік, якщо доля його не переміниться, він подасться до Америки або пустить собі кулю в лоб. Одне слово, він здавався таким лютим на все і радикалізм його дійшов таких меж, що Фредерік не витерпів і сказав:

— Ти став як Сенекаль.

Тут Делор'є повідомив його, що Сенекаля випустили з тюрми Сент-Пелажі, оскільки слідство, мабуть, не знайшло достатніх доказів, щоб передати справу до суду.

На радощах Дюссардьє захотів те звільнення «відзначити пуншем» і запросив Фредеріка «бути присутнім», однак попередив, що йому доведеться зустрітися з Юссоне, який показав себе щодо Сенекаля з найкращого боку.

Річ у тім, що «Сміхотун» заснував ділову спілку, котра, судячи з її проспектів, складалася з «Контори виноторгівлі», «Відділу оголошень», «Бюро стягнень і довідок» тощо. Та Юссоне боявся, щоб це підприємство не зашкодило його літературній репутації, і запросив математика вести рахунки. Хоча місце було й не дуже вигідне, але без нього Сенекаль помер би з голоду. Фредерік, не бажаючи образити добрягу, прийняв запрошення.

Дюссардьє за три дні наперед сам натер червону кам'яну підлогу своєї мансарди, вибив крісло і витер пилюку на каміні, де між сталактитом та кокосовим горіхом стояв під скляним ковпаком алебастровий годинник. Трьох його свічників — двох великих і одного маленького — було замало, і він попросив у воротаря ще два, і ці п'ять світильників сяяли на комоді, покритому трьома серветками, щоб надати більшої привабливості мигдальним тістечкам, бісквітам, булочкам і дюжині пляшок пива. Навпроти комода, при стіні, обклеєній жовтими шпалерами, в книжковій шафці червоного дерева стояли «Байки» Лашамбоді[46], «Паризькі таємниці», «Наполеон» Норвена, а в алькові, визираючи з палісандрової рами, усміхалося обличчя Беранже!

Запрошені були (крім Делор'є та Сенекаля) фармацевт, який щойно закінчив курс, але не мав коштів, щоб заснувати власне діло; юнак із того самого магазину, що й Дюссардьє; комісіонер по збуту вина; архітектор та якийсь добродій, службовець страхового агентства. Режембар не мав змоги прийти. З цього приводу компанія шкодувала.

Фредеріка зустріли дуже люб'язно: від Дюссардьє всі знали, що він говорив у Дамбреза. Сенекаль удовольнився тим, що з гідністю подав йому руку.

Він стояв біля каміна. Решта сиділи з люльками в зубах і слухали його міркування про загальне виборче право, що мало забезпечити перемогу демократії, здійснення євангельських принципів. Зрештою, час наближався; по провінціях раз у раз улаштовуються реформістські банкети; П'ємонт, Неаполь, Тоскана…

— Це правда, — на півслові перебив його Делор'є, — так тривати далі не може!

І він почав змальовувати становище:

— Ми принесли в жертву Голландію, аби Англія визнала Луї-Філіппа, а горезвісна спілка з Англією запропала через іспанські шлюби. В Швейцарії пан Гізо, з намови Австрії, підтримує трактати тисяча вісімсот п'ятнадцятого року. Пруссія та її митний союз готують нам чимало прикрощів. Східне питання залишається відкритим.

Якщо великий князь Костянтин і шле дарунки герцогові Омальському, то це не підстава покладатися на Росію. Щодо внутрішніх справ, то ще ніколи не бачили такого засліплення, такого безглуздя! Навіть більшість голосів — і та нічого не важить! Одне слово, повсюди, тримаючись відомого вислову, нічого, нічого, нічого! І, незважаючи на таку ганьбу, — провадив адвокат, узявшись у боки, — вони заявляють, що задоволені!

Цей натяк на знамените голосування викликав оплески. Дюссардьє відкоркував пляшку пива; піна забризкала фіранки, але він не звернув на те уваги; він натоптував люльки, нарізував булки, частував гостей; кілька разів сходив донизу дізнатися, чи готовий пунш. Незабаром присутніх опанувало збудження, всі ремствували на Владу; обурення було безмірне, і живилося воно лише ненавистю до несправедливості; однак посипалися впереміш і заслужені, й зовсім безглузді докори.

Фармацевт бідкався, що геть занедбано наш флот. Страховий агент не міг простити маршалові Сультові, що його під'їзд охороняють два вартові. Делор'є викривав єзуїтів, які на очах у всіх окублились у Ліллі. Сенекаль ще більше ганьбив пана Кузена, бо еклектизм, навчаючи громадян черпати свої переконання з розуму, розвиває егоїзм, підриває солідарність; комісіонер по продажу вина, мало тямлячись на таких речах, на повен голос зауважив, що багато неподобств забуто:

— Королівський вагон на Північній залізниці має коштувати вісімдесят тисяч франків! А хто платитиме?

— Еге ж, хто платитиме? — підхопив прикажчик з такою люттю, неначе ті гроші витягли з його кишені.

Тут пішли скарги на хижу зграю біржовиків та хабарництво чиновників. За Сенекалевими словами, лихо слід було шукати вище й звинувачувати насамперед принців, які воскрешали Регентство.

— Хіба ж ви не чули, що на днях друзі герцога Монпасье, вертаючись із Венсена, безперечно, п'яні, потривожили своїми піснями робітників Сент-Антуанського передмістя?

— Їм навіть кричали: «Геть злодіїв!» — сказав фармацевт. — Я там був і також кричав!

— Тим краще! Після процесу Теста — Кюб'єра народ нарешті прокидається.

— А мене цей процес засмутив, — озвався Дюссардьє. — Зганьбили старого солдата!

— Чи знаєте ви, — вів далі Сенекаль, — що в герцогині де Прален знайшли…

Але несподівано хтось гупнув ногою у двері, й вони відчинилися. Увійшов Юссоне.

— Вітаю, панове! — сказав він, сідаючи на ліжко.

На його статтю ніхто й не натякнув; зрештою, він і сам уже каявся, бо за неї Капітанша добряче йому вичитала.

Він приїхав із театру Дюма, де дивився «Кавалера де Мезон-Руж», п'єсу, що видалась йому «страшенно нудною».

Таке міркування здивувало демократів, адже ця п'єса своїм спрямуванням, чи скорше — своїми декораціями, припала їм до вподоби. Тож вони протестували. Сенекаль, щоб покласти тому край, спитав, чи сприяє п'єса демократії.

— Та вже ж… але стиль…

— Тоді, виходить, п'єса хороша. А що важить стиль? Головне — ідея! — І, не даючи Фредерікові заперечити, вів далі: — Отже, я казав, що в справі Прален…

Юссоне перебив його:

— А! Стара пісня! Остобісіла вона мені!

— І не тільки вам! — зауважив Делор'є. — Через неї закрили вже п'ять газет. Ось послухайте ці цифри. — І, витягти записника, він прочитав — «Відтоді як установлено «найкращу з республік», відбулося тисяча двісті двадцять дев'ять процесів у справах преси, наслідком яких для авторів стало: три тисячі сто сорок один рік тюремного ув'язнення та маленький штраф на суму сім мільйонів сто десять тисяч п'ятсот франків». Мило-любо, правда ж?

Усі гірко посміхнулися. Фредерік, збуджений, як і решта, підхопив:

— Проти «Мирної демократії» затіяли процес за публікацію роману «Жіноча доля».

— Он воно як! — сказав Юссоне. — Ще нам заборонять наші обов'язки щодо жінок!

— Чого тільки не забороняють! — вигукнув Делор'є. — Забороняють