Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сьогодні у його величності справді не дуже гарний вигляд.
— Де це подівся лікар? Треба негайно привести лікаря!
Імператор не хоче лікаря.
— Оце недавно в мене теж розболівся живіт, погляньте, ось в цьому місці, ну, начебто миша кишки гризе. І що ж ви гадаєте, мені допоміг лікар? Я просто побіг у ліс…
Балакучий товстий сановник раптом зблід і, урвавши мову, відступив назад. Прямо перед ним спинився лев.
Очі лева втупилися в товстуна, який затулився руками.
— Заберіть це страховисько! — сказав він здавленим голосом.
Почувши грізний оклик наглядача і скуштувавши нагая, лев невдоволено заревів, труснув гривою і побіг далі до дверей.
На втомленому обличчі імператора промайнула посмішка.
Двоє слуг ввели до зали старого татарського вояка Хунана, який воював ще з Чингіс-ханом та його воєначальником Субутай-Багадуром. Старий опустився на килим біля імператора і сказав:
— Ти кликав мене, ось я й прийшов. Що ти хочеш? Чому ти сидиш на золотому троні? Чому ти живеш між мертвим камінням, яке не можна перенести з одного місця на інше?
— Мовчи, Хунан! — мовив хан Кублай.
— Нащо ти привів мене сюди, якщо я повинен мовчати? Я бачу, скрізь тебе оточують чужоземні радники. Мої внуки не хочуть більше жити в юртах…
Старий вояк почав бурмотіти щось незрозуміле, доки його не обірвав владний голос хана:
— Хунан, ти чуєш мене? Розкажи нам, як Чингіс-хан наказав завоювати весь світ.
— Я чую тебе, хан Кублай. — Старий випростався, в його очах спалахнув вогонь спогадів; він забув, що сидить в імператорському палаці, і почав розповідати:
— Багато років тому, коли всемогутній мороз покрив срібною кригою велику ріку, а зима одягнула горби й долини в білий горностай, коли Онон замерз на глибину списа, Чингіс-хан покликав свого воєначальника Субутай-Багадура в золотий намет на вершині гори і сказав: «Тепер ти повинен підкорити сарацинів. Бери сто тисяч верхівців і вирушай у похід. Юний Кублай буде супроводжувати тебе і вершити геройські діла!»
Запалені нестримним вогнем зненависті, ми помчали на сарацинів. На чолі війська летіли одноокий герой Субутай і хоробрий юнак Кублай. Небо потемніло від стріл. Як грім, лунав гуркіт наших возів і стукіт копит наших коней. Вороги тікали, а ми, як вітер, мчали за ними…
Хан Кублай слухав з заплющеними очима. Придворні, нудьгуючи, пошепки перемовлялись між собою.
— Моє серце стікає кров'ю, Хунан, — тихо сказав хан Кублай. — Не говори далі. Ох, якби ж я міг знову повернутися в степи!
І тільки китайський учений і радник Хіу Хенг наслухався до розмови. Він був задоволений, однак не показував цього.
— Чужоземні посли чекають, — сказав він. — Час прийняти їх.
Слуги вивели старого вояка, і тоді імператор наказав покликати до себе чужинців, його вузенькі, близько поставлені одне до одного очі втратили вираз задуми, і м'ясисте вилицювате обличчя з цікавістю нахилилося вперед.
Венеціанці впали перед імператором на підлогу.
— Встаньте, — сказав хан. — Ви бачите, я не забув вас. Чи добре вели вас сюди з Канчоу мої воїни?
— Ми глибоко вдячні, ваша величність, за велику милість, яку ви виявили до нас, — сказав Ніколо Поло. — За час нашої відсутності ще більшою стала ваша держава, ще дужче розцвіла вона. Ваші воїни й чиновники з повагою ставилися до нас.
Добре продумані слова венеціанця справили на хана приємне враження. Він перевів свій погляд з Ніколо на Марко, який стояв на півкроку позад батька.
— Скажіть, що доручив передати мені ваш володар папа?
Поки Ніколо відповідав ханові, Марко роздивлявся навкруги. Хоч він уже багато чув од дядька й батька про життя могутнього володаря, але казкові багатства, які він побачив у палаці, і хід прийому справили на нього величезне враження.
Здійснились мрії його дитинства про мандрівку в далекі краї. І все ж таки він у цю мить відчував, як ніколи, що це тільки початок шляху, що його пристрасть до пригод ніколи не вдовольниться досягнутим.
Князі й радники, які оточували хана, з інтересом наслухалися до слів Ніколо Поло, намагаючись прочитати на обличчі володаря, задоволений він чи розгніваний. В залі виникло пожвавлення і почулися здивовані голоси, коли кілька слуг на чолі з Матео підійшли до трону і розіклали перед імператором папські подарунки. Подив викликали не так подарунки, як могутня постать Матео. Імператор теж затримав на ньому свій погляд.
Потім він звернувся до Ніколо Поло:
— Ваша відданість і ваша старанність заслуговують на похвалу. Ви одержите за це подарунки. Я дам вам золоті келихи й гаптоване золотом святкове вбрання. Смолу з труни вашого бога я зберігатиму з пошаною. Якщо ви спитаєте мене, чи можна вам їздити по моїй країні, то я скажу: їдьте куди хочете; той, хто підніме на вас руку, стане моїм ворогом. Ось що я вам скажу. А хто той юнак, що прийшов з вами? Я його не знаю.
— Це мій син і слуга вашої величності.
Імператор уважно оглянув Марко.
— На обличчі вашого сина — блиск, в його очах — вогонь, — сказав хан Кублай. — Я беру його під свій особистий захист і призначаю його своїм почесним пажем.
Імператор обернувся до китайського вченого Хіу Хенга і сказав:
— Ви чули мої слова?
Старий учений відповів йому:
— Найбільше мистецтво — вміти читати в людських серцях. Якщо ти нездатен одрізнити справжній діамант від фальшивого, ти втратиш свої гроші. Якщо довіришся поганій людині, ти можеш позбутися свого життя. Але якщо ти привернеш до себе серце сильного, вважай, що ти виграв битву.
В ІМПЕРАТОРСЬКОМУ САДУ
Імператриця Джамбуїк-Хатун лишилася в Камбалі.
Вона була однією з чотирьох головних дружин хана і мала великий вплив на державні справи. Триста дівчат обслуговували її. Пажі й придворні дами намагались відгадати її найменше бажання, тремтіли, коли вона вибухала люттю, плакали вимушеними сльозами, коли бачили на обличчі своєї господині сум, улесливо розхвалювали її прив'ялу красу.
Джамбуїк-Хатун чекала міністра Ахмеда. Зустрічі з ним нагадували їй молодість, яку вона провела в привільних степах. Часом в її серці спалахувала туга за життям у наметах, їй знову хотілося скочити на породистого рисака і помчати шаленим галопом назустріч вітру. В такі хвилини вона почувала себе нещаснішою за тих жінок, котрі скніли десь у злиденних хижках і на обід готували жменьку рису.
Втомлена бездіяльністю, імператриця ходила широкими, швидкими кроками по парку. Лице
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Марко Поло», після закриття браузера.