Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

За нею нечутно ходили чотири служниці.

День був нестерпно жаркий, здавалось, немов вітер дме з самого пекла. Імператриця згадувала дні своєї молодості. Вона сіла на край басейну і дістала люстерко.

До неї підійшла юна й струнка, як лілея, служниця і подала їй подушку.

— Іди геть! — розлючено закричала імператриця і вдарила служницю в обличчя. — Усі йдіть геть! Я не хочу вас більше бачити!

Служниці зникли. Їм лишилось тепер одне: сховавшись за деревами, чекати наказів своєї господині.

Джамбуїк-Хатун сиділа непорушно. За будівлями і мурами, що захищали парк од вітрів, розкинулось місто. Там вирувало життя, співуче, дзвінке, повне сміху і сліз. Там ніжні руки китайських майстрів вирізували з дерева й слонової кістки богів, селян, дівчат і дивовижних звірів, виточували з нефриту коштовний посуд, кували срібло й золото, вишивали на шовку розкішні барвисті квіти й птахів, плели з бамбука й рисової соломи кошики… Там селяни, тримаючи важкими, загрубілими руками дерев'яний плуг, орали болотисті низовини і жовті, розпечені на сонці горби, там вони гнули спини перед пихатими чужинцями.

Саїд, ситий, добре одягнений, ішов залюдненими вулицями й провулками. Служба в Ахмеда подобалась йому. До свого нового пана Саїд відчував безмежну відданість. Він з гордістю згадував свою поїздку з Канчоу в Камбалі, яка так чудово змінила його життя.

Він спинився перед худорлявим, засмаглим пекарем, який смажив на олії невеличкі фігурки з тіста.

— Що в тебе є? — спитав його Саїд поблажливим тоном, немов великий пан. За кілька місяців життя в достатках щоки його округлились.

Пекар швидким поглядом зміряв чужинця, потім кинув кілька підсмажених, хрумких фігурок на тацю ї підніс її Саїду до самого носа.

— Ось що в мене є! Засмажені на олії маленькі Ахмеди! Спробуйте! Десять вен маленькі, двадцять — середні. Сміховинна ціна, запевняю вас, засмажені на чудовій олії. Ох, маленькі Ахмеди! Хай їм чорт, ви тільки гляньте, як вони хрумтять!

Глуха лють прокинулась у грудях Саїда. Оцей смердючий китаєць зважився глузувати з його пана Ахмеда.

— Чому ти називаєш їх «маленькими Ахмедами»? — спитав він, намагаючись приховати хитруватий, насторожений вираз, що з'явився в нього на обличчі.

— Що це ти мелеш? — вигукнув пекар, почувши, що запахло небезпекою. — Ти хочеш мене образити?

Він почав скликати ремісників і торговців, які працювали поблизу:

— Лі, ходи-но сюди! Ванг, прошу тебе, принеси молоток! Янг і Ву, хіба ви не чуєте, що цей чужинець хоче накликати нещастя на голову порядного китайського торговця?

Переляканого Саїда оточили люди з похмурими, загрозливими обличчями.

— Що від тебе хоче оця дерев'яна диня?

— Ану, геть звідси, син черепахи!

— Дайте йому в собачу пику, цьому носатому дияволу!

Кремезний Ванг, одягнений у шкіряний фартух, виступив наперед і спитав у пекаря:

— Що він тут казав?

— Каже, ніби я продаю маленьких Ахмедів! Та я ніколи в житті такого не говорив, — мовив пекар, лукаво зиркнувши на своїх друзів. — Це він так сказав. Еге ж, це він ужив отакі слова. Хай наш милостивий Ахмед, паш добрий пан, живе десять тисяч років! Хай його підсмажать у пеклі, нашого милостивого Ахмеда! Повірте мені, що це його власні слова.

Відчайдушна хитрість пекаря викликала серед присутніх голосний регіт.

Але Саїд втратив самовладання.

— Ні, це він так сказав! Він образив милостивого пана Ахмеда! — люто кричав Саїд. — Я приведу зараз поліцаїв, його місце у в'язниці, серед пацюків!

Торговці й ремісники занепокоєно перезирнулися. Кілька з них крадькома втекли. Пекар зблід, його пройняв раптовий страх за жінку і трьох дітей. Але тут коваль Ванг схопив Саїда за карк і стукнув його об мур.

— Іди звідси геть! — наказав він.

Тимчасом пекар зібрав докупи своє начиння, поставив плитку на чотирикутну дошку і зв'язав усе вірьовками. Потім узяв вантаж на плечі і подався в іншу частину багатолюдного міста.

А коваля Ванга опівдні схопили стражники і кинули у в'язницю.

— Ти — корисний слуга, — сказав Саїдові Ахмед і подарував йому срібний келих. — Тільки дивись, щоб одного чудового дня оті китайські собаки не скрутили тобі голову.

Ахмед мав у Камбалі таємний будинок, про який знали лише кілька його найближчих друзів. Він щомісяця міняв у ньому слуг, садівників, кухарів та іншу челядь, відсилаючи їх у найдальші закутки імперії. В той час як імператор проживав у Шаньту, а найстарший принц Чінкім розважався полюванням, Ахмед користувався необмеженою владою. До нього в потаємний будинок приходили посланці й кур'єри. Вони повідомляли його про найважливіші події і одержували від нього накази.

Прибуття християнських купців, які з'явилися, як посланці папи, дуже занепокоїло можновладного міністра. Він побоювався, що чужоземці підірвуть й вплив на імператора.

Спершись підборіддям на руку, він нервово тарабанив пальцями по губах. В його голові роїлись думки.

У них золота дощечка… Якби ж ти, Абака, прибрав їх своєчасно з дороги! Десь у Кашгарі або в Лопі! Ніхто б і уваги на це не звернув. А тепер уже надто пізно. Імператор прийняв їх з усіма почестями… Ти пишеш, що вони везуть з собою красиву дівчину?

Тоненькі пальці ще дужче затарабанили по губах. Ахмед підвівся і вийшов з темного приміщення в залитий сонцем сад. За ним, як тінь, ловлячи очима кожний його рух, вислизнув Саїд.

— З вами могло б трапитись нещастя, панове, — бурмотів Ахмед. — Китай — небезпечна країна… Але це було б дуже незграбно. Ахмед працює інакше. Він тонше плете свою павутину.

— Саїд! — гукнув він.

— Я тут, пане!

— Зачекай мене. Я піду до імператриці.

Західний вітер ніс у парк куряву пустелі. Джамбуїк-Хатун кинула в басейн золотим рибкам смачне тістечко. Рибки повиринали з води, ловлячи крихти, і на гладенькій, як скло, поверхні басейну знялися брижі.

До Джамбуїк-Хатун несміливо підійшла служниця.

— Прийшов милостивий пан міністр Ахмед.

Імператриця підняла голову і одним порухом руки змела в воду останні крихти.

— Я чекаю на нього.

Ахмед низько вклонивсь і мовчки зупинився перед імператрицею. На його брунатному обличчі з випещеною бородою застиг вираз шанобливого захоплення.

— Це ви, Ахмед, — втомленим голосом озвалася Джамбуїк-Хатун. — Чого я не поїхала в Шаньту на соколине полювання… Ви не можете собі уявити, як нудно жити серед оцих мурів!

— Ваша величність, ви глибоко засмутили б мене, коли б поїхали! — відповів Ахмед. — Ми повинні багато чого обговорити з вами. Як би я міг без ваших мудрих порад вести державні справи так, щоб догодити його величності імператорові? — І тихіше додав: — У вашій