Читати книгу - "Фараон"

Раптом він відчув, що по ногах йому швидко ковзнуло щось, наче велика змія. Рамзес відсахнувся і став у смузі місячного світла.

«Це, певно, мені здалося», — подумав він.

Але тут почув шепіт:

— Рамзесе!.. Рамзесе!..

Не можна було розібрати, чий це голос — чоловічий чи жіночий, — і звідки він линув.

— Рамзесе!.. Рамзесе!.. — залунав шепіт, ніби з-під підлоги. Царевич ступив на неосвітлене місце і нахилився, прислухаючись. Раптом він відчув на своїй голові дві ніжні руки.

Він рвонувся, щоб їх зловити, але схопив лише повітря.

— Рамзесе!.. — долинув шепіт згори.

Він підняв голову і відчув на устах квітку лотоса, а коли простяг до неї руки, хтось легко сперся на його плечі.

— Рамзесе!.. — почулося тепер од вівтаря.

Царевич глянув і остовпів: у смузі світла, за кілька кроків від нього, стояв прегарний юнак, як дві краплі води схожий на нього самого. Те саме обличчя, очі, ледве помітні вуса й борідка, та сама постава, рухи і одяг.

Якусь мить царевич думав, що стоїть перед великим дзеркалом, якого не було навіть у фараона. Але він одразу ж переконався, що його двійник не відбиток, а жива людина.

В цю хвилину він відчув поцілунок на шиї. Знову повернувся, але ззаду не було нікого, а тим часом і його двійник зник.

— Хто ти?.. Я хочу тебе бачити!.. — крикнув розгніваний царевич.

— Це я… Кама… — відповів ніжний голос.

У світляній смузі з’явилась вродлива жінка, зовсім гола, лише з золотою пов’язкою на стегнах.

Рамзес підбіг і схопив її за руку. Вона не тікала.

— Ти Кама?.. Ні, ти… Так, тебе колись присилав до мене Дагон, але тоді ти сказала, що звешся Ніжність…

— Я і є Ніжність… — відповіла вона просто. — Це ти до мене торкалась руками?

— Я…

— Як саме?

— А отак… — відповіла вона, обвиваючи його шию руками і цілуючи його.

Рамзес схопив її в обійми, але вона вирвалась від нього з силою, якої навіть не можна було сподіватись в такій маленькій жінці.

— Ти жриця Кама?.. Це для тебе співав сьогодні той грек? — питав царевич, пристрасно стискаючи їй руки. — Хто. він, цей співак?..

Кама зневажливо знизала плечима.

— Він служить при нашому храмі, — мовила вона.

У Рамзеса палали очі, тремтіли ніздрі, шуміло в голові. Ця сама жінка кілька місяців тому майже не справила на нього враження, але зараз він готовий був заради неї на будь-яке безумство. Він заздрив грекові, і водночас його охоплював незмірний жаль від самої думки, що, ставши його коханкою, вона повинна була б умерти.

— Яка ти гарна! — мовив він. — Де ти живеш?.. Ага, я знаю, в тому палацику… Чи можна тебе відвідати?.. Звичайно, якщо ти приймаєш співаків, то мусиш і мене прийняти… Ти справді жриця, що пильнує вогонь?..

— Так.

— І ваші закони такі жорстокі, що не дозволяють тобі кохати?.. Ет, це лише погрози!.. Для мене ти зробиш виняток…

— Мене за це прокляла б уся Фінікія і помстилися б боги, — відповіла вона, засміявшись.

Рамзес знову притягнув її до себе; вона знову вирвалась.

— Стережися, царевичу, — шепнула вона, з викликом глянувши на нього. — Фінікія могутня, а її боги…

— Що мені твої боги чи Фінікія? Якби з твоєї голови впала хоч одна волосина, я розтоптав би Фінікію, як гадину…

— Камо! Камо! — озвався голос від статуї. Жриця здригнулась.

— О, чуєш, мене кличуть… Може, навіть чули твоє блюзнірство…

— Коли б вони не почули мого гніву!.. — вибухнув царевич.

— Гнів богів — страшніший…

Вона вирвалася з його рук і зникла в темряві храму. Рамзес кинувся був за нею, але раптом зупинився. Весь храм, поміж вівтарем і тим місцем, де він стояв, залило величезне криваве полум’я, серед якого замиготіли якісь жахливі постаті: великі кажани, змії з людськими обличчями, тіні…

Полум’я ринуло просто на нього, на всю широчінь храму, і, приголомшений незрозумілим видовищем, царевич відступив назад. Раптом війнуло на нього свіже повітря. Він оглянувся — був уже на подвір’ї, і одночасно бронзові двері з гуркотом зачинилися перед ним.

Він протер очі і озирнувся навколо. Місяць з найвищої точки на небі почав уже котитися до заходу. Біля колони Рамзес знайшов свій меч і накидку. Він підняв їх і зійшов із сходів, хитаючись, мов п’яний.

Коли він пізно вночі повернувся до палацу, Тутмос, побачивши його зблідле обличчя й затуманені очі, злякано скрикнув:

— Святі боги! Де це ти був, ерпатре?.. Весь твій двір не спить, занепокоєний…

— Я оглядав місто. Чудова ніч…

— Знаєш, — мовив посміхом Тутмос, ніби боячись, щоб його хтось не випередив. — Знаєш, Сара народила тобі сина…

— Справді?.. Я хочу, щоб ніхто з почту не турбувався про мене, коли я йду на прогулянку.

— Сам?..

— Якби я не міг ходити сам, куди мені захочеться, я був би найнещаснішим невільником у цій державі, — різко відповів намісник.

Він віддав меч і накидку Тутмосові і пішов до своєї опочивальні, не кличучи нікого. Ще вчора звістка про народження сина сповнила б його радістю. Але зараз він сприйняв її байдуже. Всю його істоту проймали спомини про сьогоднішній вечір, найдивовижніший з усього, що він пізнав у житті.

Він ще бачив місячне сяйво, у вухах лунала пісня грека. А цей храм Астарти!..

Царевич не міг заснути до ранку.

Розділ тридцять другий

Наступного дня царевич устав пізно, сам викупався, одягнувся і звелів покликати Тутмоса.

Виряджений, намащений пахощами, чепурун одразу ж з’явився, пильно придивляючись до царевича, щоб визначити, в якому він настрої, і відповідно до того настроїти себе. Але на обличчі в Рамзеса позначалась лише велика втома.

— Ну, що, — спитав він Тутмоса, позіхаючи, — ти певен, що в мене народився син?

— Я знаю це від святого Мефреса.

— Ого! З якого це часу святі пророки стали клопотатися моїми родинними справами?

— З того часу, як ти почав виявляти до них свою ласку.

— Он як!.. — сказав царевич і замислився.

Він пригадав учорашню сцену в храмі Ашторет і порівнював її з такими ж видіннями в храмі Гатор.

«Кликали мене тут і там, — думав він. — Але там моя келія була дуже тісна, стіни товсті, а тут той, хто мене кликав, міг сховатися за колоною і говорити пошепки. Це, власне, й була Кама. І тут було дуже темно, а в моїй келії видно…»

Раптом він спитав Тутмоса:

— Коли це сталось?

— Коли народився твій достойний син? Здається, днів десять тому… Мати й дитина здорові й мають чудовий вигляд… При пологах був сам Менес, лікар