Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Інші давні друзі стали буркотунами. Біаджіо Буонаккорсі та Андреа ді Ромоло посварилися між собою, а також з Аґо та іль Макією. Але Веспуччі та Макіавеллі залишалися близькими друзями, і ось чому Аґо ще вдосвіта з'явився на коні, аби з іль Макією піти на лови птахів, і ледь не вмер зі страху, коли у вранішньому тумані перед ним постали чотири величезні чоловіки і почали допитуватися, що він тут робить.

Однак щойно іль Макія, загорнутий у довгий плащ, вийшов з будинку і сказав, що то його друг, велети враз стали привітними. Чотири швейцарські яничари, як це добре знав Арґалія, були, по суті, великими базікалами, розпускали язика, як базарні баби, і поки вони чекали на іль Макію, що повернувся до будинку і закінчував намащувати пташиним клеєм в'язові гілки у маленьких клітках, Отто, Ботто, Клотто і д'Артаньян так жваво описали стан справ, що Аґо після тривалої байдужости вперше відчув сильний сексуальний потяг. Здавалося, ті жінки варті того, аби на них глянути. Тим часом Ніколо спорядився, і з порожніми клітками за спиною скидався на збанкрутілого вуличного торговця, а тоді двоє друзів рушили до лісу.

Піднімався туман.

— Скоро закінчиться міграція дроздів, — сказав іль Макія, — і на таке ми навіть сподіватися не зможемо.

Але в його очах світився вогник, якого не було вже довгий час, й Аґо запитав:

— А вони як, нічогенькі?

Повернулася також іль Макієва усмішка.

— Дивна річ, — сказав він, — навіть дружина перестала цабанити.

У ту мить, коли Кара Кьоз та її Дзеркало увійшли в будинок Макіавеллі, Марієтта Корсіні почувалася трохи недолугою. Приємний гіркувато-солодкуватий аромат ширився довкола обох чужинок і дуже швидко заповнив коридори, горішній поверх та всі закутки дому, і Марієтта, вдихаючи той сильний запах, почала думати, що її життя було не таким уже й поганим, як вона гадала, що чоловік кохав її, а діти були хорошими дітьми, а ці гості, зрештою, найбільш імениті серед тих гостей, яких вона мала честь коли-небудь приймати. Арґалія, попросивши дозволу залишитися їм на ніч у будинку перш ніж поїхати до міста, мав спати на дивані у кабінеті іль Макії; Марієтта відвела принцесу до гостьової спальні й запитала, трохи ніяковіючи, чи її фрейліна не захоче зайняти одну з дитячих кімнат. Кара Кьоз притулила палець до губів господині і прошепотіла їй на вухо:

— Ми з нею і в цій кімнаті помістимося.

Марієтта лягла спати з дивним відчуттям блаженства, і коли її чоловік також ліг біля неї, вона розповіла йому без жодного здивування в голосі, що обидві пані вирішили спати разом.

— А що мені до тих жінок, — сказав її чоловік, а серце Марієтти тьохнуло від радости, — жадана жінка лежить коло мене.

Кімната було заповнена гіркувато-солодкуватими пахощами парфумів принцеси.

Що ж до Кара Кьоз, то, щойно за нею та дівчиною-Дзеркалом зачинилися двері, її охопило відчуття екзистенційного страху. Час від часу на неї накочувався такий смуток, але протистояти йому вона так і не навчилася. Її життя було низкою вольових дій, тож інколи вона починала вагатися і впадала у відчай. Вона побудувала життя на коханні чоловіків, на впевненості у своїй спроможності за необхідности викликати у них кохання, але коли поставали найтемніші питання сутности її власного «я», коли вона відчувала, як здригається і карається її душа під вагою самотности й втрат, тоді не допомагало жодне чоловіче кохання. Тому дійшла висновку про невідворотність питання вибору між її коханням та її внутрішнім «я», і про те, що коли такий час настане, то у неї не буде вибору, вона не зможе вибрати кохання. Бо в іншому разі поставить під загрозу своє життя. Виживання — понад усе.

Це було невідворотним наслідком її добровільного зречення свого природного світу. В день, коли вона відмовилася повертатися до могольського двору зі своєю сестрою Ханзадою, вона збагнула не тільки те, що жінка може вибирати собі шлях, але також і те, що кожен вибір має незгладимі наслідки. Вона зробила свій вибір і не жалкувала за тем, що невпинно слідувало після нього, але час від часу її діймав великий страх. Страх охоплював геть усе її єство і трусив нею, як буря деревом, а тоді приходила Дзеркало і тримала її, аж поки все не минало. Вона лягла під ковдру, Дзеркало біля неї і тримала Кара Кьоз за передпліччя, тримала міцно, не так, як жінка тримає жінку, а як чоловік. Кара Кьоз усвідомлювала, що її влада над чоловіками дозволить їй пливти по житейському морю без особливих труднощів, але вона також усвідомлювала, що в такому плаванні неминучі великі потрясіння. Вона відшліфувала свій дар чарівництва, вивчила мови, стала свідком найбільших подій свого часу, але вона не мала сім'ї, своєї родини, не мала відради у перебуванні в межах чогось рідного — материнської мови, братової опіки. Вона ніби летіла над землею, змушуючи себе летіти і водночас побоюючись, що кожної миті чари можуть розвіятися, і вона каменем упаде на землю.

Найменшу новину про свою родину вона пригортала до грудей, намагаючись витиснути з неї навіть більше інформації, ніж вона насправді містила. Шах Ізмаїл був другом її брата Бабара; про це вона довідалася від оттоманів,