Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти вкрала! Ти вкрала моє місце в аркані! Ти вкрала мою ніч із ним! Ніхто раніше не крав у мене ночі з чоловіком! — Вона тицьнула пальцем у Золоту, який щойно вийшов на ґанок.
Золота зирнув на Рутенію, на Дзвінку й попрямував до них.
— Що відбувається? — спитав він, пробравшись через уже добрячий натовп.
Рутенія стенула плечима і вказала поглядом на Дзвінку. Дзвінка ж, побачивши Золоту, кинулась до нього:
— Вона злодійка! Вона багато чого вкрала! Я переможу її, і ти будеш зі мною… Не добром, то примусом…
Вона сунула руку за пояс, витягла пригорщу трав і кинула йому межи очі, примовляючи:
Як голубу без очей, так би тобі, раб Золота, за мною без ночей!По тому другою рукою витягла з-за пояса якийсь коричневий кавалок і кинула під ноги Золоті. Селяни ахнули: був то мертвий голуб.
Золоту оточив сірий туман. Зільник зблід і відскочив. Озирнувся. Повернувся до сонця, став на коліна та заспівав:
Сонечко ясне, красне, Освіщаєш гори, долини, Освіти мою душу, Щоби була ясна і чиста, як ти. Освіти моє серце, Щоби було там кохання справжнє! Освіти мій розум, Щоби був чистий і ясний.Туман розвіявся, і Дзвінка відійшла вбік, вражена.
— Що ж… Ти! — звернулася вона до Рутенії. — Тобі так просто не відбутися.
— Чого ти від мене хочеш? Мене запросили на танок. Я погодилася.
— Раз у сто років запрошують жінку до аркану. Найдостойнішу! Найсильнішу! І тут прийшла ти! І вони запросили тебе! Не вірю, що ти краща! Не вірю! Хочу двобій на межі!
Запала мертва тиша. Роздратована Рутенія вигукнула:
— Гаразд. Я приймаю твій виклик. Де та межа, чим будемо битися?
Дзвінка розреготалась, а Рутенія звернулася до Золоти:
— А ти знаєш щось про двобій на межі?
— Уперше чую, — прошепотів той.
На подвір’ї з’явилися мольфари.
— Виклик кинуто, і виклик прийнято! — сказав Данко.
— Ніхто не покине селище, поки двобій не завершиться! — сказав Званко.
— Початок двобою опівночі! У Священному Гаєві! — знову проголосив Данко.
— Але ж нам треба в дорогу. Ми поспішаємо. Може, вдень? — спитав Золота, й відповіддю йому стало мовчання. — Я так і думав, — пробурмотів він сам до себе.
Поки вони говорили, Дзвінка непомітно зникла. Люди розійшлися. На дворі лишилися Рутенія і Золота.
— Що це вона так до тебе? — спитала Рутенія.
— Вона приходила вночі. Я відмовив: немає в серці більше місця. Зайняте воно, — відповів Золота.
Відьму кинуло в жар. Опанувавши себе, сказала:
— Гаразд. Ходімо, дізнаємося щось про цей двобій.
— І поснідаємо.
— Хтось казав про сніданок? — з'явився коло хвіртки радісний чугайстер.
Виглядав він ще краще, ніж учора: сповнений сили, краси і незрозумілого сяйва. Коли ж почув новини, спохмурнів.
— Важке випробування. Навіть для тебе, Рутеніє.
За столом Віт оповів про двобій:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.
