Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 3" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 232
Перейти на сторінку:
і жив тут, за містом, на краю великого смітника. Усе, що місто викидало зі свого нутра, поступово потрапляло сюди. Він жив тут уже давно, але так і не зміг звикнути до цього середовища. Нічого з того, що було для нього таким звичним у давноминулому житті, йому не вдавалося тут знайти. Жодну з тих дрібничок, які нагадували людські вподобання й слабості. На звалищі не було ні порожніх бляшанок з-під пива, ні недопитих пляшок лимонаду, ні зів’ялої городини, ні кавової гущі, лушпиння цибулі чи шкурки запашних апельсинів, ні навіть обгризених кісток. Колись давно сама думка про щось подібне викликала б у нього огиду, але тепер щоразу, коли він бачив десь бодай клаптик паперу, який нагадував йому обгортку шоколаду, серце його починало прискорено калатати. Замість цього смітник заповнювали якісь дивні машини, блискучі деталі, тонкі стебла, схожі на дроти, потрощені плити з незнайомого матеріалу, уламки гострого металу, які залишили на його руках білі шрами, й рожева прозора фольга. Тисячі й мільйони речей височіли тут, мов тріумфальні арки, незвичайні скульптурні групи й мертві фонтани мінливих форм та конфігурацій. Це були пам’ятки їхньої цивілізації і прогресу.

Старий мав жалюгідний вигляд. Худі руки стирчали з убогого лахміття, невидимий плуг часу глибоко поорав його обличчя. Лише вряди-годи він знаходив собі якусь поживу, отож постійно був голодний. Проте голоду він уже не відчував — голод став невід’ємною частиною його життя.

Тепер старий сидів перед своєю злиденною халупою, зліпленою з різного мотлоху, на якомусь предметі, що віддалено нагадував бочку. До колін його була прихилена стерта й потріскана пневматична шина, найбільший скарб його, якщо не рахувати невеличкого клаптика старої газети з фотографією кафе. Примруженими до вузьких щілин очима він дивився на далеке місто, але не бачив його. Зморщена рука неквапливо гладила гуму. Пальці з неймовірною ніжністю занурювалися у вцілілі заглибини і з трепетом обмацували кожний виступ. Старий мріяв. Його оточувала симфонія звуків. Автомобіль повільно ніс його вулицею. Він чув тихе гурчання мотора, уривчастий жіночий сміх, ніжний перегук клаксонів. Бачив яскраво освітлені вітрини, розкошував фантастичною музикою міста, переповненого людськими створіннями. Старий сидів застигло, наче нежива статуя. Але ні — він був живий і наново переживав своє минуле життя.

Вечоріло. Темна синява неба по краях переходила у зелень, а на заході пурпурова червінь зливалася з ясною жовтизною. Металева пустеля покидьків спалахнула всіма барвами надвечірнього неба й гідна була пензля самого В. Тернера[54]. Потім усе знову скувала мертва застиглість, і здавалось, ніщо вже не може порушити спокою цієї композиції. Та невдовзі з’явилася постать хлопчака і внесла в картину рух. Він то щезав, то знову виринав у найнесподіваніших місцях, а тоді губився знову, щоб за мить з’явитись уже зовсім близько. Хлопець рухався з неймовірною легкістю, не вагаючись, де йому ступити й що обминути. Це свідчило, що тут усе знайоме йому ще змалку.

Нараз хлопчак застиг, закам’янів, наляканий непорушністю старого, який сидів під халупою. Та за мить усе ж таки підійшов ближче. Старий розплющив очі, повільно повернув до нього голову; він був виснажений, немовби повернувся з далекої дороги.

— Я приніс вам їсти, — прошепотів хлопчина, ще не опам’ятавшись після переляку.

Старий, здавалося, його не чув. Рука його безладно лежала на старій шині.

— Я не голодний, — нарешті озвався він.

— Вам треба поїсти, — відповів хлопчина вже трохи веселішим голосом. Ця відраза старого до будь-якої їжі була йому добре знайома. — Без їжі не можна жити, — додав він.

Старий мовчав.

— Мабуть, твоя правда, — усміхнувся він за хвилину. Цілий день у нього не було й ріски в роті, і тепер він раптом відчув у шлунку звичні спазми.

Хлопчина обережно подав йому бляшану миску, до половини наповнену сірою кашею.

Старий заходився їсти. Він повільно підносив до вуст ложку, а потім довго й замислено жував. У миску не зазирнув ні разу. В цьому не було ніякої потреби, бо їжа щодня була та сама. Та він усе одно відчував до хлопчини вдячність, бо йому дедалі важче вдавалося щось знайти їстівного. Він знав, що довго так не витримає. Знав і те, що хлопцеві заборонили сюди приходити. Їжі було мало, а він був старий, навіть дуже старий — уже й не пам’ятав, скільки живе на цьому світі.

Старий весь час дивився просто себе, але відчував, що хлопчина сів біля його ніг. Як тільки доїсть, зразу почне свою розповідь. Це була їхня мовчазна домовленість. У такий спосіб він заплатить йому за їжу. Хлопчина це знав і спокійно чекав, поки старий попоїсть.

Хоч небо й потемніло, але смерклося ще не зовсім. На землю спадали повільні сутінки.

Доївши, старий обережно поставив миску на землю. Довго сиділи мовчки, не ворушачись. Хлопчина з нетерпінням чекав, коли старий почне нарешті розповідати. Він добре пам’ятав почуті від нього історії, повні неймовірних дивовиж. Легенди про те, як люди жили в містах, про машини зі скла, в яких можна було кататися вгору-вниз, і про те, що їжі вистачало всім. Події, які відбулися ще задовго до того, як він народився. Світ загадкових речей і незбагненних взаємин. Усе те, про що його батько не хотів ніколи згадувати… Як усе тут було до того, перш ніж з’явилися ті зайди.

Старий нарешті заговорив, і його голос, здавалось, приніс відгомін утрачених днів. Передчасно змужніле обличчя хлопчини пом’якшало й знов набрало дитячого виразу.

— Я ще ні разу не розповідав тобі, як вони прибули сюди. Я дуже добре пам’ятаю цей день, хоч був тоді ненабагато старший за тебе.

Хлопчина вражено глянув на старого. Силует його дуже невиразно малювався на тлі потемнілого неба. Та він однаково розрізнив його згорблену спину й висхлу пташину голову на тонкій шиї. Він весь час пам’ятав старого саме таким і не міг навіть уявити, що той виглядав колись інакше, ніж тепер.

— Уже кілька місяців тільки й мови було, що про їхній приліт. До зустрічі готувалися заздалегідь, щоб ця хвилина запам’яталася назавжди. Було домовлено, що

1 ... 75 76 77 ... 232
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"