Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Де Варон ?! - закричала вона. - Де ваш командор?!

Норм сидів на стіні, похнюпившись, й те що з ним діялося, а Джин миттю це відчула, не означало нічого доброго. Підбігши до нього, Джин впала перед ним на коліна, взявши його липкі від крові руки в свої:

- Скажи мені, де мій чоловік. ... Благаю тебе, скажи мені! - благала вона, ковтаючи сльози.

- Вони нас перехитрили, - пролунав поряд скорботний голос Аюта.

В цей час Норм підняв голову, з болем глянувши їй в очі:

- Їх метою була зовсім не ти, - прохрипів він. - Одна їх частина атакувала швидко та люто, відводячи усю увагу на тебе, а інша їх частина напала трохи пізніше, відтираючи Варона. ... Вони забрали його, Джин. Вони взяли у полон нашого командора. ... Вони більше не хочуть битися, тепер, як пити дати, надішлють посильного. Можна навіть не гадати, чого вони захочуть.

- Ні, ні, тільки не Варон, - похитала головою Джин, обхопивши себе руками. - О, боги, тільки не він!!! Його потрібно повернути, звільнити! Я піду, віднесіть мене туди! - гаряче заголосила вона, тремтячи, ледве стримуючи ридання.

- Ні! - гаркнув Норм. - Варон все ще наш командор і у мене є його наказ! Нікуди ти не підеш! Будемо чекати, ці сволоти затягувати не стануть , але ніхто під дудку Атавана танцювати не буде. Ми щось вигадаємо.

Ніхто не залишав третього ярусу, ніхто не йшов з місця бою, навіть поранені. До всього, нагору піднялися усі наложники, включаючи її рідних.  Продовжуючи стояти на колінах, Джин розгойдувалася від горя з боку в бік, дивлячись на обрій. Поки там справді не з’явилася темна крапка, яка наближалась до Угрюм гори, розростаючись та приймаючи обриси дракона.

- З'явився, - злобно процідив Норм, піднімаючись.

Посильний опустився на дальній край стіни та вигукнув:

- Щоб ви знали - ви оточені, втекти не вийде. Якщо ви хочете вижити та повернути свого командора -  іскра повинна добровільно з'явитися у  Сторожову вежу Абас  до її законного владики Атавана! Вам відводиться час до завтрашнього вечора. В іншому випадку – на вас усіх чекає неминуча смерть!

- У мене є тільки один законний владика - це мій чоловік Варон! Так і передай цьому виродку зі сходу!!! - закричала Джин, зриваючи голос. - Це на вас чекає незавидна смерть! Кожного, хто виступив проти Угрюм гори та підняв руку на Варона! Я життя покладу, але подбаю про те, щоб ваші кістки втоптали глибоко в землю! - в цей момент їй хотілося розірвати винних на дрібні шматки та милуватися, як над ними бенкетують ворони. Але після того, як посильний злетів у небо, її гнів став поступатися місцем відчаю.

- Що ж ми вигадаємо, Норме? - обернулася вона до нього, шукаючи відповіді. - Ми програли. Північ більше не визнає законів, а верховний намісник продав законну дружину одного зі своїх командорів. Виходу немає, мені потрібно здатися, щоб врятувати ваші життя. Я повинна так вчинити. Подивися мені в очі та визнай це!

Норм переглянувся з  воїнами, які стояли з ним поруч немов вишукуючи згоду або незгоду у їхніх поглядах. Потім, після невеликого роздуму, він все ж таки подивився на Джин.

- Є дещо, чого ти не знаєш. Можливо, у нас є вихід, але не вистачить слів, щоб описати, наскільки він небезпечний, до нього навіть в крайньому випадку не можна вдаватися. Але ... крім нього я не бачу іншого.

- А годі напускати туману? - подав голос Данай, підтримуючи поранену руку. 

- Тільки присвячені та тільки лише вузьке коло знає, навіщо тут стоїть ця  Сторожова вежа. Навіть примарі не вдалося пронюхати, як я подивлюся, - змірявши Даная презирливим поглядом, Норм продовжив. - Згадка про них зустрічається у легендах, люди та владики вважають це казками, але насправді правда замкнена під землею. Тисячу років тому тут, на кордоні з крижаної пусткою, розігралася битва. Біля підніжжя гір зяяла ущелина, що йде до самої утроби землі, туди, спільними зусиллями півдня, півночі, заходу та сходу загнали одну з самих войовничих рас драконів - Чорну лють, які не визнавали законів, диких та кровожерливих навіть по відношенню до самих себе. Їх боялися та  проклинали, Чорна  лють тримала всіх у страшному трепеті та  жаху, настільки темними були правила цих хижаків. Поки об'єднані армії чотирьох сторін не повстали проти Чорної  люті. Тоді вся земля кипіла у вогні, але їм все ж вдалося відтіснити тварюк до підземелля та  запечатати вхід воротами з небесної сталі. Ці дорогоцінні краплі металу збиралися багато років, поки великі майстри ковальських справ не викували найміцніші грати. Зверху її завалили камінням, зсередини ворота було ніяк не пошкодити, тим самим поховавши людожерів на віки вічні, залишивши лише слабкі згадки нащадкам у своїх легендах. З тих пір тут звели цю Сторожову вежу, яка вартує біля входу у  підземелля. Ми охороняємо не тільки кордони  півночі - ми стежимо, щоб Чорна лють якимось чином не вибралася на поверхню.

- З чого ви взяли, що там хтось залишився живий? І як це допоможе Варону? - втрачала терпіння Джин, не розуміючи, до чого хилить Норм.

- У тому й справа, що підступні тварюки вижили, - обличчя Норма ще ніколи не було таким серйозним. - І розмножилися. У них є армія та свій правитель. У підземеллях величезні печери, там є прісна вода, а ще вони виявили вихід в Сплячий океан, де водиться усіляка живність. Океан, як і вони, навічно замкнений під величезною товщею льоду, яку їм ніколи не пробити, але він дав їм їжу, зброю та навіть те, чим можна прикрити тіла. Чорна лють за ці сотні років зміцніла, але підземне життя змінило їх. Вони дракони, але вони інші, ніби вийшли з наших кошмарів .