Читати книгу - "Загублений світ"

Він крикнув: «Саро!» — і побачив її десь у себе за спиною. Цієї миті світ знову шалено закрутився і трейлер зі скреготом перевернувся. Тепер він лежав на даху; Малкольм почав повзти по стелі, намагаючись дотягтися до Сари. Він глянув на лабораторне обладнання, прикріплене до столів, що тепер було над головою. З десятка місць на нього крапала рідина. Щось вщипнуло його за плече. Він почув шипіння і зрозумів, що це має бути кислота.

Десь у темряві попереду застогнала Сара. Знову спалахнула блискавка, і Малкольм побачив, як вона, зім’ята, лежить біля переходу-гармошки між двома трейлерами. Ця перемичка була перекручена, майже закрита. Це означало, що другий трейлер все ще стоїть вертикально. Це було божевілля. Все переплуталося.

Зовні заревів тиранозавр і почувся приглушений вибух. Вони кусали шини.

Він подумав: «Шкода, що вони не гризуть електричний кабель. Оце був би для них справжній сюрприз».

Раптом тиранозаври знову врізалися в трейлер, штовхнувши його уздовж галявини. Коротка пауза — і вони вдарили ще раз. Трейлер нахилився набік.

На той час він вже доповз до Сари. Вона обняла його.

— Іяне, — сказала вона. Уся ліва половина її обличчя була темною. Коли спалахнула блискавка, він побачив, що це кров.

— Ти в порядку? — спитав він.

— Все добре, — відповіла вона. Тильною стороною долоні вона витерла кров з очей. — Можеш глянути, що це?

У черговому спалаху блискавки він побачив, як зблиснув великий шматок скла, що врізався у її шкіру біля волосся. Він витягнув його і притиснув рану рукою, щоб стримати потік крові. Вони були на кухні; він потягнувся до плити і, взявши рушник, обмотав його навколо її голови. Тканина швидко темніла.

— Болить?

— Все добре.

— Думаю, що все не так вже й погано, — сказав він. Зовні, у темряві, почулося ревіння тиранозаврів.

— Що вони роблять? — сказала вона. Її голос був млявим.

Тиранозаври знову врізалися у трейлер. З цим ударом він, схоже, посунувся значно далі, ніж раніше, ковзаючи боком і… вниз.

Ковзаючи вниз!

— Вони штовхають нас, — сказав він.

— Куди, Іяне?

— До краю галявини. — Тиранозаври врізалися знову, і трейлер посунувся далі.— Вони зіштовхують нас зі скелі.— Це була прямовисна скеля заввишки п’ятсот футів, що спускалася просто в долину.

Шансів вижити в них не було.

Вона схопила рушник і відштовхнула його руку.

— Роби щось.

— Так, добре, — відповів він.

Він відійшов від неї, готуючись до наступного удару. Він і гадки не мав, що робити. Трейлер був перевернутий догори дриґом, скрізь був безлад. Його плече пекло і він відчував запах кислоти, що роз’їдала сорочку. А може, це вже була його плоть. Пекло страшенно. Весь трейлер був темний, електрики взагалі не було, скрізь валялося скло, і він…

Електрики взагалі не було.

Малкольм почав вставати на ноги, але наступний удар жбурнув його вбік, і він важко впав, вдарившись головою об холодильник. Дверцята відчинилися і на нього посипалися картонні упаковки з холодним молоком та скляні пляшки. Але у холодильнику не було світла, тому що електрики не було взагалі.

Лежачи на спині, Малкольм подивився у вікно і побачив велику ногу тиранозавра, який стояв у траві. Блискавка спалахнула у той момент, коли нога почала штовхати трейлер і він знову пересунувся, легко ковзаючи з металевим скреготом і нахиляючись вниз.

— От дідько, — сказав він.

— Іяне…

Але було вже запізно. Весь трейлер застогнав і зарипів, протестуючи своїм металевим голосом, а потім Малкольм побачив, як завалюється вниз дальній кінець і весь трейлер зісковзнув зі скелі. Він падав повільно, потім дедалі швидше; стеля, на якій вони лежали, падала, все падало, падала Сара, чіпляючись за нього, а тиранозавр ревів, тріумфуючи.

«Ми зависли над урвищем», — подумав він.

Не знаючи, що ще зробити, він схопився за дверцята холодильника, повиснувши на них. Дверцята були холодні і слизькі від вологи. Трейлер нахилився і впав, голосно поскрипуючи металом. Малкольм відчув, що його руки ковзають білою емаллю, ковзають… ковзають… А потім він випустив дверцята з рук і полетів униз, безпорадно падаючи у дальній кінець трейлера. Він побачив, як на нього падає водійське сидіння, але перш ніж зіткнувся з ним, вдарився об щось у темряві. Його охопив пекучий біль, від якого він аж зігнувся.

І все навколо нього повільно охопила темрява.

Дощ гамселив по даху схованки і суцільним потоком лився з боків. Левін витер лінзи окулярів, а потім знову надягнув їх. Він дивився на скелі в темряві.

— Що там? Що сталося? — спитав Арбі.

— Я не можу сказати, — відповів Левін. Крізь цю зливу було важко щось побачити. За кілька хвилин до того вони з жахом спостерігали, як два тиранозаври штовхали трейлер до урвища. Великі тварини зробили це з легкістю: Левін припустив, що загальна маса тиранозаврів становила двадцять тон, а трейлер важив лише близько двох. Після того, як вони перевернули його, він легко ковзав по мокрій траві, коли вони штовхали його своїми черевами та били могутніми м’язистими ногами.

— Навіщо вони це роблять? — спитав Левіна Торн, який стояв поруч.

— Я підозрюю, — сказав він, — що ми змінили межі їхньої території.

— Як це? Знову?

— Не забувайте, з чим ми маємо справу, — мовив Левін. — Тиранозаври можуть демонструвати складну поведінку, але вона здебільшого інстинктивна, тобто несвідома, вроджена. І відчуття території — частина цього інстинкту. Тиранозаври мітять територію, а потім захищають її. Це відбувається неосмислено — в них не дуже великі мізки. Вся інстинктивна поведінка має свої запускові механізми, що вивільняють її. І я боюся, що перенісши малюка, ми переглянули межі їхньої території, включивши туди галявину, на якій вони знайшли дитину. Тож вони збиралися захистити свою ділянку, «виганяючи» звідти трейлер.

Потім спалахнула блискавка і усі побачили жахливу картину. Перший трейлер вже упав в урвище. Він висів у повітрі, як і раніше під’єднаний до іншого трейлера за допомогою перемички. А другий ще стояв на галявині.

— Ця перемичка довго не витримає! — крикнув Едді.

У світлі блискавки вони побачили на галявині тиранозаврів. Тепер вони методично штовхали до урвища другий трейлер.

Торн повернувся до Едді.

— Я поїду! — сказав він.

— Я з Вами! — крикнув Едді.

— Ні!