Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я чекала, що ми проведемо бурхливу ніч разом, але щось пішло не так. Ми просто заснули обійнявшись у моєму ліжку.
Ранок почався рано.
- Есмо, я хочу їсти, - мій звір не дасть повалятися в ліжку, я може любовно-солоденького чекала, а він про їжу думає.
- Ходімо вниз, Дайна, напевно, щось приготувала.
Усміхаюся своїй щасливій подрузі, знайомлю її з Енді, наче вперше. Вони обмінюються ввічливими фразами. Так, за стільки років він уже міг вивчити етикет повністю. Такий галантний. Тепер розумію чому. Манери, як у старшого Нотрила. Може вони ровесники? А телефоном навчився користуватись як молодик, ноутбук ще у нього на роботі бачила. Який продвинутий мені попався дідок.
Енді вщипнув мене за талію. Я зрозуміла, що мої думки йому не подобаються. Сам винен. Я тепер завжди про це думатиму. І взагалі треба щось вирішувати. Я не можу зустрічатися з восьмидесяти… Ох, навіть не хочу продовжувати. Знову вщипнув.
Дайна пригощає нас від душі. Все ароматне, гаряченьке, смачне. Наїлися досхочу, життя відразу пішло на лад.
- Есмо, тобі тут посилка. Хотіла попросити Арджина віднести нагору, та якось вилетіло з голови.
- Посилка? – здивована, адже мені рудко щось доставляють.
- Глянь, яка велика коробка! Навіть цікаво, що всередині. Ти замовляла щось?
- Ні, - дивлюся спантеличено на «сюрприз».
- Я візьму, - Енді підійшов до посилки першим. – Віднесу до кімнати.
- Стривай, а що там? Покажи! - Дайна цікавиться, та мені й самій кортить дізнатися.
Відкриваю коробку у вітальні на столі. Передчуваю, що ж мені там такого Енді надіслав. Сам розхвилювався, стоїть поруч, ніби охороняє мене та свій подарунок у тому числі. Думаю, там щось із натяком на магію, напевно, тому й нервує. Нічого, у мене хороша реакція, поки Дайна підійде, встигну створити ілюзію з квітів, щоб подарунок здавався звичайним романтичним жестом. Енді кивнув у відповідь на мої думки.
- Що тут у нас? – Заглядаю в середину.
- Що там? Що там? - Дайна вже біжить до мене.
У коробці зовсім не те, що я очікувала побачити. Якщо це подарунок, я шокованому захваті, хто ж підносить в дар таку гидоту? Енді? Він заперечливо хитає головою. Ну слава богу він не такий неадекватний. У коробці лежить мертве тільце кролика. Голова окремо від тулуба. До всього додається записка з курсивним текстом латиною: Veniam ad eam – я прийду за нею.
Дайна тим часом милується квіточками у коробці. Не дозволяю їй їх чіпати. Дивлюся на Енді, його обличчя змінилося за секунду. Я не зрозуміла, що там із емоцій проскочило, він відвів очі і швидко вхопився за коробку. Я сама не зрозуміла, що це все означає.
- Есмо, давай поставимо все у вази! Яка краса буде у домі!
Так, справді красиво. Довго такими принадами милуватися не зможемо, запахне далеко не квітами. Потрібно це викинути, щоб Дайна нічого не зрозуміла.
- Я поставлю у своїй кімнаті, - киваю Енді, щоб забрав коробку з мерзенним вмістом.
- А в тебе вази немає, візьми ось цю.
Покірно беру, щоби не викликати зайвих підозр. Іду за Енді, обмірковую, хто ж мені такий подарунок міг зробити. І чому саме кролик? Може там у чаті нашої спільноти знову висунули теорію про те, хто ж мій вихованець? Так, мабуть, усе звідти й пішло. Зайці та кролики стрибають, а я якраз перескочила через рівень. Мабуть, мене так вітають із підвищенням. Знати б ще, хто цей чудовий дарувальник.
- Я викину це, скоро повернуся.
- Почекай, Енді, - стою в нерішучості, соромно сказати, що я вигадала.
- Гаразд, давай спробуєш, - усміхаюся своєму розумному парубкові. Звичайно, він не сам здогадався, що я задумала, прочитав думки, але мені приємно, що він так легко мене розуміє. - Ходімо в ліс.
Переміщуємося до того лежачого дерева, де ми минулого разу майже зайнялися сексом. Може цього разу вийде? Чомусь дохлий кролик мене зараз хвилює найменше.
- Енді, що може означати ця записка?
Вимовляти вголос було необов'язково, знаю, але ж я маю хоч зрідка розмовляти, як мінімум язиком поворушити для різноманітності. Хмм, згадався мені язик Енді у мене між ніг ... Як це було неймовірно приємно, словами не передати. Хочу ще. Може одразу з ігор на дереві почнемо?
Дивлюся на Енді запитливо, а він хмуриться, озирається, вдивляється в кожну гілку. Руку одну тримає на мені, неначе боїться, що я зникну. Та куди я вже від нього подінусь? Підстаркуватий, так, але якимось рідним він мені став. Сподіваюся, кровної спорідненості між нами немає, бо це було б занадто.
- Есмо, давай швидше, будь ласка, - коробка вже на траві, мертва тварина виглядає гнітюче. - Приступай.
Піднімаю долоню над кроликом, спрямовую всю свою енергію на мертве тільце. Я хочу його спопелити, а потім відтворити. В одній із книг читала, що фенікси вміють відроджувати все знищене, не тільки спалене власноруч, і не лише потерпіле від вогню. От і перевіримо.
Кролик спалахнув, за кілька секунд від нього залишився один попіл. Відчуваю від грудей відливають сили, але я ще сповнена енергії. Тримаю долоню в тому ж положенні, надто довго нічого не відбувається.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.