Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Чекай, Есмо.

Проходить ще кілька секунд, попіл збирається у маленьку істоту. Все так само, як було вже одного разу в присутності Енді. Тоді я спекла павука, а потім відродила його. При цьому та тварюка тоді ожила, але зараз я намагаюся воскресити вбиту незрозумілим способом тварину. Може, тут взагалі немає магії.

- Есмо, будь уважніше, сконцентруйся, ні про що інше не думай.

- Гаразд, - прислухаюся до мудрого дідуся.

Кролик відновився у тому ж вигляді, знову без голови.

- Він здох, просто здох, - кажу сумно, але більше сумую не через кролика, а тому що мій фокус не вдався.

- Спробуй ще раз.

Енді так само оглядається, стоячи від мене в півкроці. Охороняє мене, ніби ми стоїмо біля лігва голодних вовків. Я раніше лісом блукала годинами і нічого, навіть монстрів вбивала сама. Переграєш ти, Енді. Мені нянька не потрібна.

- Есмо, ще раз, - робить вигляд, що не чує моїх думок.

Пробую всоте. Збільшую силу, звичайно, але мені набридло. Кролик не оживає. Значить, у тій книжці щось наплутали. Та й звідки їм знати, які сили у фенікса, якщо такі вихованці обчислюються одиницею?

- Не виходить, ходімо назад.

- Стривай, Есмо. Минулого разу в тебе вийшло, ти маєш тренуватися. Давай знову.

- Я втомилася. Не хочу більше, - знаю, що говорю, як скривджена дитина.

- Есмо, я зроблю ще раз язиком, як тобі подобається, якщо спробуєш кілька разів.

Дивлюся на Енді знизу вгору. Усміхається мені, підморгує. У мене трусики моментально вологі. Ось навіщо він дражниться? Знає, чим мене підкупити, доведеться намагатися. Добре, що обіцянку прив'язав лише до моїх спроб, а не до результату.

Енді сів поруч, поклав мені руку на плече, я вкрилася мурашками. Як тепер працювати? Піднімаю руку над кроликом, повторюю те саме. Спочатку вогонь, потім попіл і ще раз спалах.

- Кролик! Енді! Кролик! – кричу від захоплення, пищу, як дитина. – Тільки з ним щось не так…

Голова у звірка стала на місце, але тварина не подає ознак життя.

- Ще раз, Есмо, тільки руку не прибирай так швидко, тримай довше, звільни мозок від зайвих думок, зосередься.

Я думала, що в мене з'явився хлопець, а він учителя корчить. Якось не по собі від цього. Я все ще не забула його вік, так тепер він тільки підкреслює це. Ще й по-наставницькому тримає свою руку в мене на плечі.

- Есмо, - ну хоч ласкаво каже, м'яко. Мені тепло від його голосу, - починай. Я тримаю тебе за плече, щоб передавати свою енергію.

- Я не знала, що так можна, - дивлюсь спантеличено.

- Між призначеними так завжди. Ми живимо один одного дотиками.

Ще одне коло. Мені вже потрібен шоколад. На цей раз чекаю, поки тільце кролика збереться повністю, продовжую лити енергію через руку, з мене ніби кров висмоктують. Чим далі я заходжу, тим більше сил втрачаю, але водночас відчуваю, що мене наповнює нова сила.

- Енді, дивись, він смикнув лапкою! Це правда! Все працює! Він смикнув лапою!

- Есма, він ще не підвівся. Ти знову прибрала руку завчасно.

- Я втомилася, надто багато сил потрібно.

- Я відчуваю твою втому. Гаразд. Спробуєш наступного разу. А поки що нехай полежить тут.

Енді змахнув рукою, підняв частину землі, помістив кролика в ямку, накрив землею. Убогий похоронний процес. Сльозу би пустити, але мені зараз не до цього. Вже свердлю очима повалене дерево, чекаю продовження бенкету.

- Есмо, ти ні про що інше думати не можеш? – сміється з мене. - Тільки про секс?

- Ну ось така я, що вдієш... А ти чекав, що плакатиму над кроликом? Мені його, звичайно, шкода, але це швидкоплинний смуток. Ось коли ми прощалися у тому парку, я плакала. А ти навіть мене не зупинив.

- Ти тоді не попрощалася. Я знав, що ми знову зустрінемося.

- А я ні. І скажи мені ще що. Чому ти прогнав мене, коли я прийшла знайомитись? Я розповіла тобі про Нотрилів, що вони одружитися зі мною хотіли. А ти мене виставив. Знаєш, це образливо.

- Есмо, вибач. Згадувати це не доречно.

- Я хочу зрозуміти, що там було. У мене багато запитань, я вже казала тобі. Якщо ти не відповідаєш, я не хочу таких стосунків.

- Есмо...

- Досить, Енді. Мені набридло. Я йду додому, а ти роби що хочеш.

З чого я раптом так озвіріла? Щойно думала про секс, а тепер у грудях щось темне розповзається. Я злюсь, не можу цього стримати. Енді завжди заспокоював мене, але це більше не працює. Я маю вибачитися, а то раптом він піде назовсім.

- Есмо, тоді було не час сходитися, тож я тримав тебе на відстані, - він узів мене за руку, зупиняюсь на місці. - Я перевіряв вашу спільноту на дотримання магічних правил, працював з кожним кланом окремо. За моїм контрактом я не міг заводити близькі стосунки ні з ким із магів.

- Тобто ті напади не були справжніми?