Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Боягуз! Боягуз! — затюкали заморці. — Ану, бийся, як слід! Ти куди втікаєш? Тут тобі двобій, а не танці! Ату його, тю!

— Ох, тільки б він їх не слухав! — йойкнуло серце у Каспіана.

— А він і не слухає, — упевнено сказав Едмунд. — Він веде бій саме так, як на… ах!

Цієї самої миті Міраз завдав Пітеру страшенного удару. Удар прийшовся у шолом. Пітер поточився, хитнувся і впав на одне коліно. Ревіння заморської армії сягнуло рівня дев’ятибального шторму.

— Добий його! Добий! — репетували тисячі горлянок.

Та Міраза не треба було ані понукати, ані заклинати: він уже заніс над Пітером свій грізний меч. Едмунд замружив очі і прикусив губу так, що проступила кров. Але меч якимось незбагненним чином лише ковзнув по правому плечу Пітера, а міцна кольчуга, на совість зроблена майстровими гномами, не підвела.

— Він підвівся! Він знову на ногах! — закричав Едмунд, широко розкриваючи очі, і ймучи віру їм, і не ймучи. — Тримайся, Пітере! Ми з тобою!

— Як? Як це трапилося? — шарпав Тіквіка доктор Корнеліус. — Як це йому вдалося?

— От так Пітер! Що за молодець! — пританцьовував на місці Тіквік. — Як він його — раз і…

— Та говоріть уже до пуття! — благав доктор.

— Так я ж і говорю: підпірнув Міразу під руку та перехопив її, як важіль, а тоді — смик! — Міраз мало не впав! Великому королю — ур-ра! Хай живе Нарнія!

— Гляньте-но, а Міраз, здається, геть ошаленів. Це добре, — спостеріг Борсук.

І справді, розлючений Міраз лупив мечем, наче молотобоєць по ковадлу, та лють так засліпила йому очі, що він навіть не помічав, куди б’є, а якщо й попадав, то лише в підставлений Пітером щит. Пітер відповідав ударами не меншої сили, і якийсь час здавалося, що в цьому шквалі ударів не вціліє жоден із бійців. Якось непомітно стихли крики, і над полем запала напружена тиша, яку переривали лише дзенькіт мечів та стукіт меча об щит. Глядачі затамували дух, і раптом… нарнійці вибухнули єдиним криком — Міраз лежав на землі.

Міраз лежав на землі, та виною тому був зовсім не Пітер — це було видно хоча б із того, що впав він долілиць. Чи то у нього й справді, як передрікав Пітер, сперло дух, чи то, що ймовірніше, він спіткнувся об грудку чи горбок — це не мало значення. Утім, Пітер одразу ж відступив назад, надаючи недругу можливість підвестися.

— Ну що ти робиш! Що це за лицарські замашки! — прошепотів Едмунд. — Він-то тебе, либонь, не помилує!.. Ой, та що це я кажу? — Едмунд обірвав себе на півслові. — Як їх взагалі можна ставити поруч: нашого Пітера та цього лиходія і мерзотника Міраза! Міраз тому і не зглянувся, що король він не справжній, а облудний. А от Пітер — справжній. А справжній король, перш за все, — лицар. Аслан може пишатися тобою, Пітере, та будь насторожі, май пильне око; цей мерзотник підведеться й тоді…

Та «цьому мерзотнику» підвестися вже не судилося, а все тому, що в його війську було принаймні ще двоє мерзотників, які не поступалися в підступності самому Міразу. Це відомі нам лорди Каверзіан та Спесивіан. Лорди мали власні далекосяжні плани і дожидатися, доки їх король зволять підвестися і продовжити поєдинок, вони не мали наміру. Не встиг Міраз підвести голову, як вони вже перескочили через линви і з ґвалтом:

— Зрада! Яке нице віроломство! Підступний нарнієць ударив нашого короля в спину! Ганьба! Помста! До зброї! — кинулися до Пітера.

Пітер навіть не встиг збагнути, що відбувається. Він лиш побачив, що просто-таки на нього біжать з оголеними мечами два здоровезні заморці, а третій — уже збоку перелізає через линви.

— До зброї, Нарніє! — тільки й встиг вигукнути він.

Що тут казати: якби всі троє наскочили на нього разом, то ці слова, напевно, й стали б останніми в його житті, однак… Однак Каверзіана затримала одна справа: пробігаючи повз Міраза, він різко нагнувся й — устромив свого меча тому в спину! «Ось тобі за сьогоднішню кривду!» — зловтішно просичав він крізь зуби й побіг далі. Це сталося за якусь коротку мить, та цієї миті було досить Пітеру, аби оцінити ситуацію й майнути назустріч найближчому з ворогів. Ним виявився Спесивіан. Від несподіванки той і оком не змигнув, як Пітер підсік йому ноги і рухом меча ззаду зітнув його каверзну голову. Так закінчив свої дні цей лукавий і підлий царедворець, із чиєї ласки двобій двох королів нині перетворювався на найкривавішу січ двох армій. Поруч Пітера, неначе з-під землі, виріс Едмунд. Із закликами: «Нарніє! Нарніє! Лев!» він ринувся на того барона, що заходив на Пітера збоку, й жбурнув його назад, до самої линви. На підмогу барону, розметавши і линви, і тички, на бігу видобуваючи мечі, вже мчали інші заморці. Та тут не витримав і важкодум Бурелом. Насупившись, він переступив через загорожу, рішуче крякнув і замотав своєю ломакою перед оторопілими заморцями. Не дозволяючи заморській раті оточити арену, відсікаючи фланг від головних сил, слідом за Гленстормом вступили в бій кентаври.

«Тень-тень-тень», — заспівали за спиною у Пітера луки, «вжик-вжик-вжик» — засвистіли над головою стріли; то до бою стали лучники. А Тіквік, хоч і мав славу гарного лучника, не міг залишатися позаду й забрався у вир бою, по ліву руку від Пітера.

— Назад, Ріпічипе, назад, малий віслюче! — закричав Пітер, угледівши, як перед ним майнув у траві знайомий мишачий хвостик. — Тут не місце мишам! Тебе ж потопчуть!

Куди там! Ріпічип не чув, а коли й чув, то й вухом не повів! Більше того, весь його незначний загін, із сурмачем включно, розмахуючи шпагами, вже врізався у бойові ряди заморців. Згадуючи ті події, слід визнати, що того дня миші якщо самі не завдали ворогу значної втрати, то все ж принаймні врятували життя чималій кількості тубільних нарнійців, бо в розпал битви то один, то інший заморський воїн діставав досить-таки відчутний укол у ногу і, замість битися, чи то скакав на одній нозі, чи то сідав перевзуватися — словом, на якийсь час вибував із бою. А бій тривав не довго й закінчився так само раптово, як і розпочався. Не встигли нарнійці як слід розігрітися в баталії, як побачили, що їхній могутній ворог, який стільки років наганяв страх і жах на весь край, відступає, а де-не-де й просто дає ногам тягу. Та ще й як швидко! Так швидко, що