Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Час, якому я ніяк не могла дати рахунок, спливав. Темрява і тиша навколо мене густішали, але я перестала з ними боротися і дозволяла огортати мене. І в якийсь момент я побачила світло. Спочатку я було подумала, що Лілі закінчує свій експеримент і повертає мені зір, але це світло не було звичайним. У непроглядній темряві це сяйво мені справді здалося чимось яскравим, але коли я придивилася, це виявився маленький відблиск. Я покрутила головою, намагаючись розглянути його якнайкраще, а потім захотіла притягнути його до себе. І це сталося. Без плавного наближення чи наростання світла, просто цей незрозумілий об'єкт був далеким променем, а зараз мене оточило його сяйво з усіх боків. Це було, ніби спостерігати за заходом сонця: різні відтінки кольорів переливались і зливалися в одне неймовірне явище. Тільки це зарево було фіолетовим. Ні, не просто фіолетовим. Ціла палітра відтінків фіолетового: починаючи з ніжно-рожевого та закінчуючи темно-фіолетовим, майже чорним. І ці кольори немов виконували тільки їм відомий танець, стаючи то насиченими і темними, то світлими і невловимими.
Це сяйво нагадувало мені щось конкретне, але я ніяк не могла збагнути що саме. Таке близьке й знайоме, залишалося простягнути руку і схопити. І тут мене різко осінило – я вже це тримаю. Стиснувши долоні Лілі якомога сильніше, переконуючись, що ми все ще у тій реальності, де разом сидимо на підлозі, а заразом перевіряючи свою теорію. Немов відповідаючи на моє запитання, фіолетовий захід сонця почав змінюватися доки не набув обрису людського силуету. Я посміхнулась. Тепер я була впевнена, що все було не даремно – я справді дісталася своєї магії і зараз бачила ауру Лілі.
Наразі головне винести якнайбільше з цієї пізнавальної екскурсії в глибини моєї магії. Подібно до того, як з туману випливають предмети, підсвідомо я витягала якісь деталі, приховані в аурі відьми. Я не розуміла, звідки беруться ці знання, робила швидше інтуїтивно, але я й справді читала ауру, як книгу, перевертаючи нові та нові сторінки, що зберігали приховані секрети. Ось я розгорнула одну сторінку і побачила пульсуючу кулю в оточенні дванадцяти кіл. «Тринадцяте покоління», – промайнула думка в голові. Так, точно. Лілі казала, що і я, і вона народилися у тринадцятому поколінні свого роду. Я звернула увагу, що вібруюча куля була яскраво-пурпурового кольору, коли всі кільця, що її оточували, – тьмяні: усі її предки померли.
Я збиралася далі вивчати ауру Лілі, але мій ілюзорний світ раптом затремтів, як при землетрусі. Мене почало накривати нудотним відчуттям. У ніс різко проник солодкуватий запах, у вухах пролунав гучний ритмічний звук, а очі вловили яскраве світло. Немов прокинувшись від сну, я почала приходити до тями і розбирати, що відбувається навколо.
Я все так само сиділа на підлозі, наді мною на колінах стояла Лілі. Руками вона затуляла мої вуха, а звук, що я чула, був її пульсом. Темна футболка дівчини торкалася мого обличчя та загороджувала мені видимість. Я спробувала відмахнутися від неї, але це не подіяло, тому ми ще якийсь час пробули в такому положенні. Згодом Лілі повільно прибрала руки з моїх вух і відсунулась, а я різко захотіла, щоб вона повернулася назад. Навіть по щільно заплющених очах різонуло світло, а на додаток оглушив звук дощу за вікном.
– Так, повернення теж малоприємне, – Лілі прошепотіла це якомога тихіше, але я все одно скривилася від цієї гучності.
– А що сталося? – мій голос приніс не менше болю вушним перетинкам.
– Я повернула твої чуття, – просто відповіла вона.
– Чому? У мене тільки почало виходити, – обурення вийшло слабеньким, враховуючи наші перешіптування.
– Головне, що вийшло. Перший крок найскладніший, далі виходитиме навіть без медитації, – Лілі підійшла до мене ближче й розвела руки. – От спробуй.
Я все ще сиділа на підлозі і недовірливо дивилася на дівчину, що височіла наді мною. Але все ж таки вирішила спробувати. Зосередилася на силуеті Лілі, і в цей же момент від неї почали розходитись плавні хвилі всіх відтінків фіолетового. Я навіть здивувалася, як усе швидко і просто вийшло.
– Ось бачиш, – озвалась дівчина, одразу все зрозумівши.
Наступні дні я заглиблювалася в теорію. Лілі пояснила, що представники одного виду мають однакову «основу» аури. Тобто якщо я побачу у когось таке ж фіолетове світіння – це теж відьма. Подальші відмінності в аурах розповідали про особливості кожного конкретного сфара. Я годинами гляділа на Лілі, вдивляючись у її ауру і вишукуючи різні деталі, але на жаль не знаходила. Я більше не бачила силу-силенну потоків, як під час мого занурення. Коли я поскаржилася на це відьмі, вона лише засміялася.
– Звичайно, ти не бачитимеш усе це. Я ж казала – сфари намагаються приховувати свої аури, наскільки це їм дозволяє сила. А тобі треба навчитися пробиватися через цей захист, якщо хочеш отримати більше інформації.
– Але ж я бачила…, – я зам'ялася, не знаючи як описати. – Всю твою ауру у найдрібніших подробицях.
– Так, тому що змогла повністю зануритися у свою силу, багаторазово збільшуючи свої здібності. Тепер розумієш, навіщо сфари добровільно поринають у стан відсутності всіх людських чуттів – це дає певні переваги.
Тепер мені стало ясно, чому Лілі так поспішно висмикнула мене з глибин моєї сили: вона боялася, що я зможу дізнатися надто багато про неї. Як не дивно, мене це не засмутило. Вона має право оберігати свої слабкі місця.
Залишивши спроби «розглянути» ауру дівчини, я перейшла до власної. Вона виявилася у мене зеленою. Як і в Лілі, це не був просто зелений колір: він переливався від яскраво-лаймового до темно-смарагдового. Але крім зеленого, у мою ауру був вплетений чорний. Круговими візерунками перепліталися ці два кольори, утворюючи неймовірно гарні розводи та малюнки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.