Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Германе, прокидайся, а то щось станеться і ти скажеш, що я приховала від тебе, що я вагітна.

- А що має статися?

- Я просто так сказала.

- Ти більше таке не кажи, - він обійняв мене дуже ніжно, став цілувати живіт.

- Ну ось, хоч зараз я пройду весь етап тата. Ти мій маленький, я люблю тебе. Ти мене чуєш, -він поклав вухо на живіт.

– Він ще нічого не чує. Йому лише сім тижнів.

Герман був сам турбота. Я згадала як мені було самотньо коли носила Василька. Тоді я тільки уявляв, як би Герман поводився, а він поводиться саме так, як я тоді уявляла.

 Минуло пару місяців.

- Германе, бігом сюди.

- Що трапилося?

- Давай руку, - я поклала його руку собі на живіт.

- І це тепер так буде завжди? Тобі не боляче?

– Ні.

 Герман ліг і обійняв мене.

- Хочу відчути, як це. Він замовк. Чому?

- До тебе прислухається.

- У мене дві дитини, а батьком повноцінним, я відчув себе тільки зараз.

Тепер Герман часто лягав так і слухав як колоте мене наша дитина. Я ставала круглою як м'ячик, губи стали не гарні, вилізли ластовиння.

- Ну ось, тепер ти мене розлюбиш?

- Що за дурниці ти кажеш? Ти найкрасивіша і найбажаніша. Ти моя любов.

Герман почав працювати з дому, він хотів бути поряд.

- Германе, викликай швидку.

- Але ж ще не час, тобі за тиждень.

- Викликай, води відійшли, я народжую. Клич Тетяну Вікторівну. Ууу.- я трохи застогнала.

- Тобі боляче?

- Дуже. Ти викликав?

- Так. Що робити?

- Дістань простирадло. Ойо-йо - я ходила, Герман не відходив від мене. Я хапала його за руки, коли був сильний біль. Він нахилявся, і цілував мене у щоку.

Швидка встигла вчасно приїхати. Я народила дочку. Всі припускали, що буде дівчинка, але вона на УЗІ вперто відверталася. Швидка відвезла нас до пологового будинку. Герман поїхав із нами. В палаті я побачила руки Германа, вони були всі в синцях.

– Це я так?

- Я тепер розумію, як це боляче.

- Але ти не зрозумієш увесь біль, і чарівність виношування дитини. Дякую тобі, люблю…

- Ліза, Ліза, що з тобою, Ліза, - він вискочив у коридор.- Швидше сюди, дружині погано.

Прибігли лікарі, Германа вигнали, Лізу відвезли в операційну, йому нічого не сказали лише одне "не заважати". Герман не розумів, що відбувається. Потім Лізу повезли до реанімації. Герман психував, все ж було добре. Все буде добре, повторював він раз-по-раз. Вийшла медична сестричка.

- Що з дружиною?

- Я вам зараз заспокійливе дам.

- Скажіть що з Лізою?

– Вам лікар скаже, я не знаю.

- Ви ж там були, - вона пішла. Зате туди зайшло ще двоє лікарів.

Герман, був у сказі, він відчував, розумів, щось із Лізою. Аби вона тільки була жива. Вона житиме, що він таке думає. Лізо, Лізонько, тримайся моє кохання, моє життя. Лізонько, я поряд, Лізонько, я тут, я люблю тебе. Він сповз по стіні на підлогу сидів і твердив люблю, живи, моя кохана. Підійшла медична сестра.

- Ви б подзвонили комусь із своїх.

– Моя Ліза там, як вона.

- Як Ліза, - спитала мама Лізи, щойно підійшовши. - Я зателефонувала дізнатися, сказали в реанімації. Що трапилось?

- Мені не кажуть. Вона народила доньку.

– Знаю, вітаю. Зараз батько підійде, він все дізнається.

Вийшов один лікар, за ним другий.

- Як вона?

- Жива. Дуже слабка. Мала мікроінфаркт, чому не сказали? До того ж, у неї була аневризма, ми встигли ліквідувати.

- Я не знав.

- Я теж. Дочка не скаржилася, вона у мене росла здоровою.

- Я можу її побачити? Хоч одним оком.

- Вона ще під наркозом. І потім, там стерильно, нетреба щоб занесли інфекцію, а ви з вулиці, і до того ж зараз вірус ходить.

- Я до голу роздягнуся, тільки пустіть. Вона повинна відчути, що я поруч. Я вас дуже прошу пустить до Лізи, вона повинна почуть як я її кохаю.

- Ну, стриптизом ми займатися не будемо. Одягніть його, і лише на мить зайдете.

Герман зайшов, Ліза була бліда, вона спала і, можливо, не чула.

- Я люблю тебе, дуже. Ти моє життя, - його вивели.

- Ви можете прийти за три години, вас пустять, але тільки на кілька хвилин. Вона слабка, і її не треба хвилювати.

- Я буду чекати.

- Тільки не треба вже переживати, все по заду, бо ще вас витягуватимемо з того світу.