Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Добре, поговори.

Наступного дня Герман чекав на Артема недалеко біля будинку. Він вирішив простежити за ним, і якщо він іде на зустріч, поговорити з обома. Герман підійшов до них.

- Привіт, яка зустріч.

- Привіт! - А ти як тут?

- У мене зустріч із клієнтом, - Герман показав рукою на кафе.

- Лідо, а ти чого не вітаєшся, або за брата скривджена.

- Привіт! - боязко промовила.

– А ви що, знайомі?

- Ще як знайомі. Щоправда Ліда. А ти хіба Артему не розповідала, як розіграла всіх нас із поламаною ногою.

- Я не розумію, - сказав Артем.

- Зате вона все розуміє. Ось тільки чомусь мовчить.

- Ой, я зовсім забула, мені треба терміново піти, - вона побігла.

- Це що було?

- Ходімо в машину, поїдемо до нас і поговоримо. Якщо хочеш звичайно.

- Поїхали.

- Вона тобі подобається?

- Так, весела, очі гарні та вся така, коротше подобалася.

- Мене її очі теж колись трохи сума не звели. Ти спав із нею?

- Ні.

- Брешеш?

- Точно ні.

- Пощастило значить. А то потім би причепила тобі дитину чи зґвалтування. Не з тою зв'язався.

- А як же твоя зустріч?

- Зустріч уже відбулася. Ходімо до будинку, бо твоя сестра хвилюється.

- Ви поговорили? - Запитала я, як тільки вони увійшли.

- Трохи, а далі привіз, що б не на вулиці приходив до тями від почутого.

Я розповіла хто вона та що вона робила у нас з Климом. Артем здивувався, що познайомився саме з нею.

- Ну, як тобі історія?

- Офігети , я міг вляпатись. Але в неї очі?

- Це так, - підтвердив Герман.

- Кхе кхе,  - кашлянула я.

- Так, ти забудь її очі, - сказав Герман.

– Вже забув.