Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Брат виглядав ще більш задоволеним, почувши скільки підтримки. Згодом, він знову повернувся до креслень і почав пояснювати деякі деталі, вказуючи на позначки на схемах: розташування спортивних зон, парк, ідея екологічного будівництва.

— А ось тут, — він провів рукою по кресленню. — Я хочу створити невеликий амфітеатр для виступів. Це буде як майданчик для місцевих артистів, культурних заходів, або навіть просто для вечірніх кінопоказів просто неба.

— Досить.. Амбітно, — промовив я, поставивши склянку на стіл.

— А ти завжди був обережним у своїх мріях? — миттєво відповів він, посміхаючись.

— У мене мрії простіші, — буркнув я, схрещуючи руки та проводячи пальцями по своїй шиї. — Як, наприклад… відпустка на пляжі без обов’язків.

— Камілло, твоя відпустка — це коли ти виграєш фінал і береш нову висоту, — усміхнувся брат, піддражнюючи мене.

Вікторія засміялася, прикриваючи рот рукою.

— Точно підмітив. Я ще жодного разу не бачила, щоб Камілло просто сидів без діла.

Я похитав головою, не бажаючи далі виправдовуватися.

— Добре, — зрештою, сказав я. — Повернімося до твого проєкту. Що конкретно ти хочеш від мене?

— Підтримки, — серйозно відповів Кірін. — Твоє ім’я може привернути увагу до проєкту. Зібрати інвесторів, привернути пресу. Я не прошу тебе робити це самостійно. У нас є команда. Але твоя участь — це ключ.

Я кивнув, розуміючи, що він правий. Спортсмени з моїм статусом часто використовують свій вплив для благодійних чи культурних ініціатив. Однак вплутуватися в таку складну справу… чи варто?

Вікторія мовчки спостерігала за мною, трішки посміхаючись, і я відчув її підтримку навіть без слів.

— Добре, Кіріне, — видихнув я, наважившись. — Я з тобою, але з однією умовою.

— Якою? — його очі заблищали від очікування.

— Мені потрібна команда на змагання. Спонсор, агент, усі хто потрібні, ти знаєш, — я посміхнувся, уважно спостерігаючи за братом. — Мені байдуже, чи ними станеш ти, чи ти знайдеш когось, проте вони потрібні мені вже.

Кірін засміявся, потиснувши мені руку.

— Домовилися.

Ми провели ще близько години, обговорюючи деталі, поки сонце почало сідати за горизонтом. Атмосфера стала розслабленою, і навіть я відчув себе частиною чогось більшого, ніж просто моїх власних планів.

— Я думаю, це буде щось неймовірне, — тихо промовила Вікторія, сідаючи назад в авто.

Я усміхнувся, дивлячись на її натхненне обличчя.

— Сподіваюся, що ти права.