Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Місяць, обмитий дощем 📚 - Українською

Читати книгу - "Місяць, обмитий дощем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місяць, обмитий дощем" автора Володимир Лис. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 88
Перейти на сторінку:
як зять, хіба що різати чи складати дрова. Навесні ще помагав садити картоплю, а далі ставав усе сумнішим. Доки тихенько не зник, як їх удома не було.

— Я тепер час од часу до нього приїжджаю, — сказала Вікторія. — Щось їсти привожу. Від грошей він відмовляється. Ото газети купила, ще білизну й сумку нову. Забирали й ще заберемо, хоч каже, що більше не поїде. Я кажу, що народжу йому внука, буде няньчити, а він відповідає, що маленьких дітей боїться, завжди боявся щось їм не те зробити, як народиться й підросте, може, тоді…

На цьому наша розмова й закінчилася.

Мені багато чого хотілося ще спитати, але зрозумів, що розпитувати не треба.

Ця жінка, правда, наостанок сказала, що якщо захочу написати… нехай, пишіть… вона має знайомого журналіста й він казав, як то нестерпно, коли до рук проситься якийсь сюжет… Писати можна після того, як, може, таки заберуть тата до себе назовсім… Хоча вона не певна… А від нього вона не відмовиться ніколи… І лікувати його… Від чого… Вона й не знає, чи треба…

Я таки написав матеріал під рубрикою «Невигадані історії» десь через рік після того, як перестав зустрічати цього чоловіка на вулицях. Поїхав таки до дочки чи забрали до себе… Чи ще раз повернувся до Рівного й там ще одна не вельми приємна пригода… Коли я диктував написане (есей, нарис?), редакційна комп’ютерниця сказала:

— А я знаю цього чоловіка… Теж зустрічала на вулиці… Щось у ньому було таке: не як у інших бомжів…

Тоді я не знав, що ще двічі зустріну Інтеграла.

3

— У цього чоловіка явно поїхав дах, — сказав мій добрий знайомий, коли я розповів йому історію Інтеграла. — І як йому допоможеш… Зараз примусового лікування нема…

— А чи треба його лікувати?

— Отож-бо й воно… Він хіба повинен захотіти вилікувати себе сам… Та він, очевидно, не хоче й не схоче.

Мої міркування про людей «не таких» і людину як таку не обійдуться без оповіді про вже згадувану Алею троянд, від якої тільки назва лишилася. Коли теплішає й уже тепло, але не вельми спекотно, алея живе за своїм доволі стабільним ритмом. Удень тут сидять на лавочках пенсіонери (більше пенсіонерки) з найближчих будинків, з тих, що своє відпрацювали. Вони утворюють своєрідні «Клуби за інтересами»: патріоти, російськомовні, життєвопобутовики, язикочесальні. Патріоти обговорюють насущні політичні проблеми, численні загрози Україні, ставлення до влади. Російськомовні ту ж владу лають і ностальгійно згадують, як то раніше було добре, захоплюючись епізодами своєї молодості. Життєвопобутовики говорять про життя насущне, свої й чужі сім’ї, їхні проблеми. Язикочесальники балакають про що завгодно і обговорюють, засуджують або схвалюють теж кого завгодно.

На зміну пенсіонерам приходять мирні п’янички, які розпивають слабоалкогольні напої й міцніші чекушечки, придбані в крамниці на тій же алеї. І теж балакають про життя. Потім алею заполонює молодь із гітарами, пляшками, сміхом і поцілунками та обіймами на публіку. Їх, буває, витісняють — «киш, сморчки» — представники дрібного кримінального світу, і пісні змінюють матюки, обговорення всіляких проблем і розборки. Останніми окуповують лавочки на Алеї троянд безхатьки обох статей, котрі теж п’ють, сперечаються і нерідко лишаються ночувати на тій же алеї — на лавочках, а то й на землі (коли літо).

Але буває й так, що «групи за інтересами» перемішуються: на одній лавочці одні, на іншій — інші, хто яку захопить. Раніше на Алеї росла гарна плакуча верба, берези, та всі вони впали жертвами війни людей з деревами і стали дровами (втім, одна береза таки вистояла), зникли і дві дикі груші, які ховали вхід до офісу політичної партії й мусили загинути в боротьбі партії за добробут українців. Так от, у «мішані вечори» на алеї доволі гамірно. В один із таких вечорів й відбулося дійство, яке місцева різношерста публіка назвала «бомжацьким весіллям». Справді, на двох якимось чином зсунутих важкеньких лавках випивали бомжі-безхатьки, і не просто випивали, але й закликали перехожих на… весілля. Хто обминав, а хто й підходив. Оскільки мій інтерес й колекціонування людських типів невмирущі, то я теж підійшов й навіть випив чарку за здоров’я й щасливе життя «молодих». На лавочках, крім пляшок, лежали ковбаса, сало, огірки, помідори та інша закусь. І справді, відзначали одруження. Винуватці торжества показували всім справжнє свідоцтво про шлюб, зі сміхом розповідали, як їх не хотіли оформляти та вони таки змусили, і все по закону, чин чином і чик чиком. То були доволі обірвані, як видно з вигляду, одягу й облич, бувалі в бувальцях чоловік і жінка років сорока. А втім, у такого типу людей вік нерідко визначити важко. Вони обіймалися й казали про свою любов і про те, що ось поєдналися, тільки жити нема де.

— Знайдемо вам люксовий підвальчик, — сказав один із безхатьків.

Свідоцтво було справжнім, і мені чомусь вірилося, що це не гра, доводилося й раніше зустрічати такі бомжуваті пари, котрі йшли з торбами пляшок чи горою макулатури в руках. Ці люди не просто жили й виживали, як могли, але й іноді ось так поєднували долі. Я потім зустрічав і цю «весільну пару», а далі вони десь зникли з обрію. Справді почали нове життя? Між цими людьми теж можливі почуття й любов?

Я у своєму всеохопному й доволі безсистемному читанні пройшов крізь інтерес й певне захоплення знаменитим авангардистом-абсурдистом ірландцем Самюелем Беккетом, який таки став лауреатом Нобелівської премії, прочитав кілька його романів («Уот», «Мелоун помирає», «Як це», «Більше стусанів, ніж ударів»), майже всі його п’єси й оповідання. Навіть написав прощальний невеличкий етюд після його смерті в грудні 1989 року — якимось дивом він був надрукований у спочилій нині в Бозі газеті «Віче», тоді ще «Молодому ленінці». Так от, у Беккета є цикл оповідань про поступову деградацію чоловіка теж дивакуватого і трохи несповна розуму, про його нестримне падіння після того, як родина, ділячи спадщину батьків, виганяє не такого хлопця, виродка, з дому. І є в тому циклі оповідання «Перша любов». Хлопець, який уже геть опустився «на дно», зустрічає теж доволі здеградовану повію. Вона його пошкодувала й забрала до себе. Між ними й спалахує те, що названо першою любов’ю, першим коханням. Якось я дав прочитати оповідання своєму колезі, той — ще своєму знайомому… Читали це оповідання й інші люди. І всі давали йому оцінку словами, найкращим з яких було «фе». Справді, любов, почуття двох у цьому оповіданні Беккета не очищають чи підносять, як то прийнято казати. Стосунки доволі незвичні. Доволі брудні й брутальні. Але зображені, які вже є. Двоє, як уміли, потяглися, стали потрібні одне одному. Головний герой оповідання живе якийсь час у своєї подруги, чує, як

1 ... 76 77 78 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місяць, обмитий дощем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місяць, обмитий дощем"