Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

— Те, що всередині Власлава. Воно пробуджує приспане зло. Я також це відчуваю, — зізнався хлопець. — Вибач, — звернувся він до Ляни. — Я намагаюся боротися… Це знають всі.

— Про що ти?

— Я був тут. Коли ти спала на дивані.

— Що? — перелякалася дівчина. — То був ти?

Олексій коротко кивнув, не дивлячись їй в очі.

— Вибач.

— Тільки раз?

— Три рази.

— Коли ще? — Ляна склала руки на грудях.

— Коли ти сиділа біла вікна.

Дівчина пригадала той день. Тоді вона думала, що то сон.

— І що ти зробив?

— Нічого, — поспішив відповісти Олексій.

— Але я відчувала твої руки на своєму тілі, — різко кинула Ляна. Вона помітила як Яра напружилася.

— Я не чіпав тебе. Просто твій мозок зреагував таким чином. Це все моя сутність.

— Цим ти виправдовуєш зваблювання жінок?

Олексій грізно глянув на неї:

— Я фізично не торкнувся жодної жінки у своєму житті! — повторив він твердо, майже з викликом.

Ляна зустріла його погляд. Тиша між ними була наелектризована.

— Але ти міг, — прошепотіла вона. — Я відчувала… — дівчина замовкла, розуміючи, що Ярі буде вкрай неприємно це чути.

— Ні. Я знав, що це неправильно. Що ти не добровільно…

— А третій раз? — перебила його Ляна.

— Ти була у спальні. Тобі було дуже зле.

Дівчина не відповіла. Їй було соромно дивитися на Яру, яка принишкла, як мишка, у кутку кухні.

— Це дуже важко контролювати, — голос Олексія зламався. — Мене тягне зі страшною силою. То може бути одна жінка за все літо. Я приходжу до неї щоночі, та іноді це трапляється і вдень. Коли надворі гроза. Але я не дозволю собі стати тим, ким став мій батько. Я ніколи не доводив нікого до смерті.

У кімнаті зависла мовчанка, ніби всі троє боялися зробити зайвий рух, щоб не зламати цю хитку рівновагу.

Ляна знову відвернулася до вікна. Тиша. Село спало, тільки вітер шарпав гілля старої яблуні у дворі.

Та раптом щось змінилося. Спочатку дівчина нічого не помітила. Просто відчула, як по спині пробіг холод. Та враз порожні чашки на столі задрижали.

— Ви це чуєте?.. — перелякано спитала Яра.

А потім — глухий удар, ніби з-під землі. За ним — ще один, сильніший. Будинок злегка здригнувся, і у шафі задзеленчали тарілки.

— Що за?.. — Олексій також підійшов до вікна.

Тієї секунди тишу пронизав моторошний звук. Пронизливий, сповнений жаху жіночий крик розірвав ніч навпіл. Вереск дітей, гавкіт собак — все перемішалося в один безкінечний стогін. Він котився вулицями, чіплявся за паркани, ламав гілки та проникав крізь щілини у вікнах.

Олексій вибіг на ґанок. Ляна та Яра поспішили за ним. Над селом стояла червона заграва. Величезний вогненний вихор звивався у небо від будинків у долині. Він то зникав у хмарах, то вибухав спалахом на пів неба.

— Пожежа? — припустила Ляна.

— Ні, — заперечив хлопець. — Я мушу їхати… Залишайтеся тут і нікуди не йдіть!

Він кинувся до авто перш, ніж хтось з дівчат встиг його зупинити.

— Що ти… — почала було Ляна, проте Олексій вже стрибнув у машину.

Двигун заревів, і фари прорізали темряву. За мить авто зникло. Ляна та Яра залишилися стояти на ґанку, притиснувшись одна до одної.

— Думаєш, то чиясь хата горить? — запитала Яра.

— Не знаю, — щиро відповіла Ляна.

Крики в селі не вщухали. Здавалося, їх було чути за багато кілометрів звідси. Аж раптом смерч перетворився на велетенське золоте кільце. Воно на мить зависло посеред нічного неба і врешті розімкнулося. Змій, ніби викуваний з полум’я, звивався у повітрі, виригаючи вогонь із надр свого тіла та спалюючи все на своєму шляху.

— Куди Олексій поїхав? — Яра стиснула руку Ляни. — Там небезпечно!

Ляна не встигла відповісти, бо раптом у небі з’явився ще один Змій. Він кинувся на першого і їхні тіла зіткнулися у двобої. Яра закричала і кинулася вперед, проте Ляна встигла схопити її за рукав.

— Стій! Ти нічим не зможеш зарадити!

— То Олексій! — ридала подруга, намагаючись вирватися. — Він вб’є його!

— Ти не зупиниш їх! — Ляна схопила Яру за плечі і затрусила. — Тобі мало було тієї ночі? Ти дивом залишилася живою!

Яра притиснулася до подруги, обхопивши руками її плечі.

— Я люблю його! Давно люблю, розумієш?.. Чому я не зізналася? А якщо вже пізно?

Два Змія звивалися, то нападаючи один на одного, то віддаляючись. Вони ревіли, впивалися зубами в тіло противника, заливаючи кров’ю палаючу землю. З кожним ударом повітря здригалося, іскри сипалися довкола.