Читати книгу - "Оповідь Служниці"

на яких можемо зосередити увагу. Вотерфорд мав досвід у дослідженні ринку і, відповідно до слів Лімпкіна, був відповідальним за дизайн жіночого вбрання та ідею того, що Служниці мають носити червоне, — імовірно, це він запозичив від форми німецьких військовополонених у канадських «таборах для військовополонених» періоду Другої світової війни. Очевидно, саме він автор терміна «Участрата», можливо, запозиченого від популярної в останній третині століття гімнастичної програми. Однак церемонія з мотузкою — частина звичаю, популярного в сільській Англії сімнадцятого століття. Авторство терміна «Спасіння» також може належати йому, хоча ще до заснування Гілеаду він поширився з Філіппін, де вживався на позначення процесу знищення чиїхось політичних ворогів. Як я завжди кажу, у Гілеаді не було нічого оригінального, нічого властивого лише йому: його геніальність полягала в синтезі.

З іншого боку, Джадд, схоже, був менш зацікавлений у зовнішній обгортці й більше — у тактиці. Саме він запропонував використати невідому брошуру ЦРУ про дестабілізацію іноземних урядів як стратегічний підручник для «Синів Якова», і саме він укладав перші розстрільні списки видатних «американців» тих часів. Його підозрюють в організації Різні у День Президента, для якої необхідним було максимальне вторгнення в системи безпеки навколо Конгресу, і без котрої дію Конституції неможливо було б призупинити. Проекти Національних Вітчизн та єврейські човникові переселення теж були його, як і ідея приватизації системи єврейської репатріації, унаслідок чого багато кораблів із євреями було просто перекинуто в Атлантичний океан, аби збільшити прибутки. Зважаючи на те, що ми знаємо про Джадда, його це зовсім не бентежило. Він був жорсткою людиною, і Лімпкін приписує йому вислів: «Ми зробили велику помилку, навчивши їх читати. Ми не повторимо її знову».

Саме Джадду приписують розробку власне церемонії Участрати — на противагу її назві — з тією аргументацією, що то був не лише особливо жахаючий і ефективний спосіб позбутися підривних елементів, а й спосіб випустити пару для жіноцтва Гілеаду. Цапи-відбувайли були відомі в усі часи, і тих Служниць, яких завжди жорстко контролювали, мала тішити можливість час від часу розірвати чоловіка голими руками. Ця практика стала такою популярною та ефективною, що в середній період почала відбуватися регулярно — чотири рази на рік, під час сонцестоянь та рівнодень. У цьому відчувається відгомін ритуалів плодючості давніх культів Богині-Землі. Як ми почули на вчорашній дискусії, Гілеад був безсумнівно патріархальним за формою, однак мав деякі матріархальні прояви у своєму змісті, як і ті сектори соціальної матерії, які його породили. Творці Гілеаду усвідомлювали, що для запровадження дієвої тоталітарної системи, та й будь-якої системи загалом, принаймні привілейованій групі треба запропонувати певні свободи та переваги в обмін на забрані.

У зв’язку з цим, можливо, доречно буде зробити кілька зауважень щодо відомого жіночого органу контролю, відомого як «Тітки». Джадд, на думку Лімпкіна, завжди вважав, що найкращий і найекономніший спосіб контролювати жінок у репродуктивній та інших областях — через самих жінок. Існують численні історичні прецеденти; насправді, жодна імперія, встановлена силою чи якось інакше, не обійшлася без цього: контролю корінних жителів членами їхньої ж групи. У випадку з Гілеадом було чимало жінок, які прагнули працювати Тітками, чи то зі щирої віри в те, що вони називали «традиційними цінностями», чи заради переваг, які так могли отримати. Коли влада стає рідкісною, навіть її невелика кількість спокушає. Був і негативний стимул: бездітні, безплідні чи старші жінки, які були неодружені, могли служити Тітками й уникнути скорочення з подальшим засланням у сумнозвісні Колонії, що складалися з кочового населення, яке переважно формувало знецінені підрозділи токсичного очищення, хоча, якщо щастило, можна було отримати й менш небезпечні завдання, як-от збирання бавовни чи фруктів.

Отже, ідея належала Джадду, але втілення відзначене стилем Вотерфорда. Хто ще з експертів «Синів Якова» міг би запропонувати, щоб Тітки брали імена, похідні від комерційної продукції, доступної жінкам у період безпосередньо до Гілеаду, а отже, знайомі й приємні — назви косметичних ліній, сумішей для пирогів, заморожених десертів і навіть медичних препаратів? Це була блискуча ідея, яка підкріплює наш висновок, що Вотерфорд у період свого розквіту був людиною неабиякої винахідливості. Таким, по-своєму, був і Джадд.

Відомо, що обидва ці джентльмени були бездітними, отже, мали право на ряд Служниць. Ми з професором Бродом у спільному дослідженні «Ідея «сімені» в ранньому Гілеаді» зробили припущення, що обидва вони, як і багато інших Командорів, постраждали від вірусу, який викликáв стерильність, розробленого в таємних експериментах з розщеплення генів свинки. Цей вірус планували ввести у постачання червоного кав’яру для високопосадовців Москви. (Експеримент був зупинений після підписання «Договору про сфери впливу», адже вірус визнали надто неконтрольованим, отже, і надто небезпечним, хоча були й охочі розпорошити його над Індією.)

Однак ані Джадд, ані Вотерфорд не були одружені з жінкою, яка коли-небудь носила ім’я «Пам» або «Серена Джой». Останній варіант видається дещо злісною вигадкою авторки. Дружину Джадда звали Бембі Мей, а Вотерфорда — Тельма. Утім, остання колись працювала телеведучою саме описаного штибу. Ми знаємо це від Лімпкіна, який не раз робив уїдливі зауваження щодо цього. Режим старанно приховував такі відступи дружин еліти від ортодоксальності.

Загалом, свідчення радше вказують на Вотерфорда. Наприклад, ми знаємо, що він загинув під час однієї з ранніх чисток, напевно, незабаром після описаних авторкою подій; його звинуватили у схильності до лібералізму, несанкціонованому володінні великою колекцією єретичного ілюстративного й текстового матеріалу та в переховуванні підривного елемента. Це сталося ще до того, як режим почав проводити суди таємно, тоді їх ще транслювали по телебаченню, тож ці події через супутник були записані в Англії й нині зберігаються на відеокасеті в нашому Архіві. Знімки Вотерфорда не дуже якісні, але достатньо чіткі для того, щоб встановити: його волосся справді було сивим.

Щодо підривного елемента, у переховуванні якого звинуватили Вотерфорда, це може бути сама «Фредова», адже втеча могла надати їй такого статусу. Імовірніше те, що це був «Нік», який, судячи із самого існування цих касет, мав допомогти «Фредовій» утекти. Те, що він міг це зробити, свідчить про його участь у тіньовому підпіллі Мейдей, яке не було тим же, що й Підпільна Жінниця, але мало з нею зв’язки. Остання була власне рятівною організацією, перша — псевдовійськовою. Відомо, що чимало членів Мейдею просочилися до влади Гілеаду найвищих рівнів і влаштування одного з них на посаду шофера Вотерфорда — то був справжній успіх, до того ж подвійний, бо «Нік» мав водночас бути і членом організації Очей, як це часто було з водіями й особистими слугами. Звісно