Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Альбрехт, може, ви пригадаєте, що було десятого?

— Я вже все сказав! Був із Радою!

— Але слідчий вам не вірить. І хоче втягнути її у справу!

— А до чого тут вона? Ви хочете, щоб я зізнався у вбивстві? — Альбрехт розлютився. — Мені нема в чому зізнаватися! Я її не вбивав! Рада лежить прикута до ліжка — вона теж не могла! Невже ви думаєте, що мені приносить задоволення носити за кимось траур? Белла могла випадково сама впасти. Вона могла просто не знати, що туди ходити не можна.

— Сподіватимемося на це. — кивнув адвокат. — Якщо згадаєте хоч щось — одразу скажіть.

— Коли буде суд? — спитав Альбрехт перед тим, як його зачинили.

— Через два дні. Справа ще на розгляді.

Залишившись сам, він важко опустився на нари й схопився руками за голову. Два дні. Цілих два дні! Без антидоту Рада не протримається.

Альбрехт зірвався на ноги, кинувся до ґрат і щосили затрусив їх руками.

— Мені терміново потрібно побачитися з Великим герцогом! — закричав він з усієї сили.

* * *

Альбрехт стояв біля стіни, коли рипнули залізні ґрати — до камери зайшов Мерлін. Чоловік швидко пройшов уперед і обійняв брата.

— Як ти?
— Все добре. — збрехав Альбрехт. — Як Рада?
— Вранці лікар казав, що її стан покращився. Але надвечір усе знову стало, як було... Вибач, у нас немає ліків, які б її вилікували.
— А в мене є! Якщо принесеш мені потрібні інгредієнти, я приготую зілля, що поставить її на ноги. — сухо відповів Альбрехт.
— Ти справді зможеш? — здивувався Мерлін.
— У певній мірі.
— Може, продиктуєш рецепт, і лікар приготує зілля сам?
— Ні! — відрізав Альбрехт.
— У тебе є якийсь таємний інгредієнт, про який ти не хочеш розповідати?
— Так. — по губах Альбрехта пробігла ледь помітна усмішка. Це була не зовсім та таємниця, яку уявляв собі Мерлін. — Просто накажи принести все, що мені потрібно. А потім пошли слугу — він віднесе зілля Раді. І ще… — він запнувся. — Вона знає, що я тут?
— Ні. Їй ніхто не сказав.
— І правильно. Мерліне… Якщо мене стратять, вона не повинна знати правду. Скажи, що я поїхав. Що повернувся додому.
— Альбрехт… — Мерлін подивився брату в очі. — Я зроблю все, щоб цього не сталося. Тільки скажи чесно — ти щось знаєш про вбивство принцеси?
— Ні. — відповів Альбрехт і відвернувся. — У мене мало часу. Просто виконай моє останнє прохання.
— Добре, я все негайно організую. Але навіть не думай здаватися! Я найняв найкращого стряпчого. Ми витягнемо тебе звідси.
— Подбай про неї. — тихо сказав Альбрехт, не озираючись, і махнув рукою.

Мерлін кивнув і вийшов з камери. Як тільки за ним зачинилися залізні ґрати, Альбрехт знову повернувся до дверей. В його очах блищали сльози.