Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Необхідно змінювати самооцінку

— Ніякий я не Герой! — одразу сперечається Андрій.

— Не Герой? — Здивовано хмикаю. — А от Оксана казала інше. Казала, ти з Іспанії повернувся ще за кілька років до повномасштабного вторгнення, щоб вступити до лав Правого сектору і захищати Батьківщину. 

— Так і було, — погоджується хлопець.

— Якщо так, то погоджуюсь з її висновком, що ти Герой. На мій погляд, "негерої" навесні за кордон намагалися втекти, вдаючись до  різних незаконних способів: підробні документи використовували, під дитячими речами та сидіннями в авто ховалися, в жінок перевдягались..  

   Перелічую і не стримую посмішку з відтінком огиди. Спостерігаю, як на обличчі Андрія з'являється такий же вираз. А як інакше сприймати такі вчинки окремих осіб? Але вони слугують разючим контрастом по відношенню до власних вчинків цього хлопця та тисяч інших простих героїчних людей. І сприймати далі за норму принципи: "Моя хата скраю" чи "Своя сорочка ближче до тіла" вже неможливо. Бо так би усі втратили все і дістались на поталу жорстокому ворогу. Нова історія нашої країни безперечно за цими Звичайними Героями, що поставили загальний добробут української нації і держави вище за власне життя і здоров'я. Героями, що мужньо кинулись в бій і зупинили загарбників. Вони існують в процесі цієї безперервної боротьби і не мають часу на рефлексію, усвідомлення себе іншими, а не тими маловартісними, якими багато хто з них вважав себе раніше. Але ми, цивільні, що завдяки цим Героям маємо змогу спати в теплих домівках, ми ж маємо час замислитись і усвідомити ті нові норми сприйняття і оцінки всіх і всього. І дивитись на військових з вдячністю, визнаючи їх вийнятковий Героїзм.

— Знаєш, я постійно чую від наших захисників: "Ми звичайні, прості, ніякі ми не Герої". Скромність це прекрасно. Мужність, сміливість і відданість Батьківщині - це безцінно! Ваша любов до інших в рішучості закрити собою тисячі незнайомих тобі людей врятує нашу країну. Але не цінувати такі риси і вчинки - то просто злочин з боку тих, кого ви захищаєте. Ну хіба не так?

— Може, й так, звідки мені знати? Я звичайний селюк, а не доктор наук.

— О, ні, Андрію, ти - Звичайний Герой! Без вашої мужності, сміливості, рішучості, патріотизму і готовності до самопожертви всі разом доктори наук не захистили б країну. А от ви, наші сором'язливі Звичайні Герої не дозволили її захопити тим огидним потворам "за три дні" та й навіть місяці.  Натомість, довели власну велич і незламність духу, непереможність.  За сім місяців, що минули вже, хіба хоч хтось в світі ще вважає тих недобитків "другою армією світу"? 

     Аж смішно стає від останніх слів. Зустрічаємось поглядами.

— Хай й не мріють, — спокійно відповідає чоловік. — Нас підкорити не дозволимо тим недобиткам. Доб'ємо. Чого б це не коштувало.

       В одній короткій відповіді і теза про відсутність недооцінки ворога й про рішучість боротися до кінця. Ну хіба не справжній Герой?

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot