Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

У цей час у вуличці з'явилися Григорій, староста Матуленко, дві жінки і сухенький дідок-священик, які під дощем йшли до школи. Федя скочив з гайку, завернув за ріг школи, мовби до вітру, городами прослизнув на околицю і побіг щосили…

Млинарський хутір стояв на шляху до Херсона — Федя проїжджав його разом з Марусею. Коли б хутір лежав трохи осторонь, Феді і на думку не спало б заїхати туди: ніякої надії, що чекістський загін уже прибув, у нього не було. Він біг, захльостуваний вітром і косими колючими струменями дощу, по залитих водою дорожніх вибоїнах, задихаючись, з однією думкою: де завгодно, як завгодно знайти допомогу, врятувати Марусю!..

І коли, вже в цілковитій темряві, якісь люди схопили його і один з них, придивившись, вигукнув: «Федько!», він заплакав уголос, ридма, наче дитина…

МАРУСИНЕ ВЕСІЛЛЯ

Спинившись біля села, чекісти оточили школу, не потривоживши навіть сільських собак. Але це було зайвою обережністю. Смагіни цього разу виявили не властиву їм безтурботність. Можливо, вони й виставили дозори, але вартувати під заливним дощем в той час, як інші п'ють, нікому не хотілося. І вартові приєдналися до бенкетуючих. Коли бійці Філімонова впритул підійшли до школи, вони побачили лише одного смагінця: він блював, стоячи під дощем біля ґанку. Бандит умер від руки Філімонова, так і не збагнувши, звідки прийшла до нього смерть.

Більшість смагінців були п'яні як ніч. Ті з них, хто ще міг щось втямити, дуже швидко зрозуміли безвихідність свого становища. Двоє чи троє бандитів спробували вискочити з вікна, але тут же звели свої рахунки з життям…

— Сюди! — кричав Федя. — Сюди, Альошо!..

Через класну кімнату, де серед перекинутих столів чекісти в'язали бандитів, Федя з Альошею кинулись до Марусиної комірки. Розчинили двері.

Маруся лежала на підлозі, підпливаючи у власній крові. Страшна була її рана, заподіяна з розмаху гострою, як бритва, бандитською шаблею.

Поперек ліжка, без чобіт і тужурки, валявся, розкинувшись, Григорій Смагін. Він був теж мертвий.

І ще хтось, третій, живий, нерухомо сидів у кутку…

Ось що побачив Олексій.

Решту він зрозумів пізніше.

… Маруся зволікала до останньої миті. Знесла вона і короткий, поспіхом відслужений весільний обряд, і слиняві поцілунки свого «нареченого», і похабні жарти перепилих бандитів. Чекала, сподівалась, що порятунок усе-таки прийде.

Коли ж надії більше не лишилося, коли розпалений горілкою Григорій Смагін під брудний регіт друзів по чарці затягнув її в комірчину, наважилась на останнє…

Запропонувала Смагіну ще трохи випити: для хоробрості… Він погодився, приніс горілки. Поки він ходи Маруся витрусила в кухоль порошок із свого пакетика. Він нічого сп'яну не помітив…

Чи встиг він щось крикнути перед смертю, чи брат його сам щось запідозрив і вломився у «весільний покій», невідомо, але це вирішило долю Марусі, Смагін-старший зарубав її.

Василь Смагін не чинив ніякого опору. Скидалося на те, що він зовсім не чув шуму в сусідньому приміщенні і не розумів, що за люди перед ним. Безумним і страшним було його обличчя, коли почали в'язати йому руки. І лише коли бандита виводили з комірчини, він уперся в одвірок і, повернувшись до брата, вирячивши водянисті, мов холодець, очі, закричав:

— Гриш-ка-а!.. Гришень-ка-а!..

Григорія винесли.

Марусю поклали на ліжко, накрили широким, з облямівкою простиралом.

І довго стояв над нею Олексій. Думок не було. Був біль, гострий, майже фізичний біль. Він заполонив серце і лишився там рваним, розпеченим осколком…

Філімонов поклав руку йому на плече:

— Ходімо, Михальов…

Олексій міцно потер лоба. Щось треба було зробити… Щось лишалося незакінченим. Що?..

Згадав. Вийшов у класну кімнату.

Всі бандити вже були зв'язані. До стіни тулилися перелякані, розпатлані жінки, священик і двоє-троє селян. Маркова серед них не було! Втік! Знову втік!..

Олексій оглянув арештованих.

— Де Кручений?

І тут з легкого руху серед бандитів зрозумів, що Марков десь тут, поруч, близько.

— Я питаю, де Кручений? — повторив він.

Арештовані мовчали.

— Обіцяю полегкість тому, хто викаже!

Знову рух серед бандитів. Деякі перезирнулися між собою…

— Я скажу! — швидко промовив бандит з чорною пов'язкою на оці. — Албатенко я, Микола Албатенко, запам'ятай, начальнику…

Але йому не дали купити життя. Відразу кілька голосів закричали:

— У старости він, он у того!..

— Хто староста?

— Я… — пробурмотів Матуленко. — Є в мене один поранений… Тільки не той, що говорите, не Кручений… Марков його прізвище…

— Веди! — наказав Олексій.

Марков був поранений у сутичці з продзагоном. Куля навиліт прошила м'якуш правого стегна…

Два місяці він гасав із Смагіним по степу. Спочатку була надія, що Григорію Смагіну, який, відмовившись од своєї колишньої есерівської програми, підняв жовто-блакитний прапор і оголосив себе українським націоналістом, вдасться організувати повстання на всій Херсонщині. Але від цієї надії незабаром довелося відмовитись. Після розгрому у Воскресенську Смагіни так і не оправились. З того часу тільки й думали вони, як би утекти від Філімонова. Банда ріділа. Замість повстання почали дрібний розбій — вбивали районних міліціонерів, переслідували демобілізованих червоноармійців, грабували споживчі крамниці. Марков вирішив перечекати деякий час, поки затихне галас, зчинений навколо олешківської справи, і про нього трохи забудуть, а потім податись у Херсон. Ні, надовго затримуватись у Херсоні він не збирався: надто рисковано. Шляхів було багато: ще гуляє по Україні Махно, ще вирують заколоти на Дону, ще можна чекати нового приходу союзників. У крайньому разі, є закордон: Польща, Німеччина… Але в Херсон він усе-таки заїде!..

Тиняючись із Смагіним, Марков випадково зустрів колишнього крамовця, якому пощастило втекти з ЧК. Крамовець був одним з тих, кого захопив Олексій під час серпневого рейду… Від вірних людей Марков знав, що відбулося в Олешках. Пригадуючи події дворічної давності, він почав розуміти, що Олексій Михальов і тоді вже був причетний до несподіваного викриття фон-Гревеніц і її страти напередодні німецького наступу.

Бажання поквитатися з цим чекістом за Діну, за Крамова, за Гревеніц, за його, Маркова, ганьбу було в ньому сильніше від обережності. Ні, в Херсоні він неодмінно побуває!..

Але для цього треба набратись терпіння і протриматися ще хоча б кілька місяців. Робити це із Смагіним ставало дедалі важче. Від Філімонова можна втекти, поводити за ніс червоних ще довгий час, але від селян