Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

1 224
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 100
Перейти на сторінку:
самотньою піщинкою.

Згадувала столичне метушливе життя. Таке все порожнє, нікчемне: наче ти — планер, заходиш на посадку, уже черевом по землі, а посадки нема — здохнеш! — маєш усе далі й далі черевом по землі без зупинки, передиху, не встигаючи подумати, завести друзів, лишаючи позаду мрії, кохання…

Усміхнулася сумно: «Чи могло бути інакше?» Ніколи ж за все життя власних мрій не мала. Рвалася за Лільчиними і Вітчиними мріями з Генічеська. Здалася на поталу Луциковим, коли він її до вишу пропихнув. Куролесила з одногрупниками, пливла в Русьчиному човні, намагалася відповідати Андрієвому світосприйняттю, раділа Чертоговій милості, а власне рішення вперше за все життя прийняла тоді, коли втекла з лікарні… І купила хату на хуторі. Невідомо, мрія це чи ні, але сама вирішила… То нічого, що хутір Богом забутий. Тут Толя. Відчуття захищеності і спокою. А коли на душі лагідно, можна і плани будувати.

— Можемо поросят завести, — запропонував Горох.

Майка розреготалася.

— Ні! — сказала. — Почнемо з курей. Добре?

Добре… Усе стало добре. Тільки одне тривожило — якось визирнула вранці з вікна й перелякалася: на груші під іконами сидів той самий крук, що Майка його гніздо зруйнувала. Великий, чорнющий. Не крукав, дивився у вікно. Дівчині здалося — її виглядає.

Вийшла з хати, рукою махнула, кишнула, та крук не зрушив. Високо сидів, не дістати. Зиркав на Майку холодно, пророчо…

— Забирайся звідси! Чуєш? Будуть у тебе ще діти… — буркнула. — Я тебе розумію… Сама втратила…

Подалася по сусідах, щоби крука не бачити. Коли Толя їхав на заробітки, випитувала в Уляни, як краще за картоплею й дикою полуницею доглядати. Санджива пирогом із капустою пригощала, бо так файно навчилася його в печі запікати — смакота! Санджив усміхався, спочатку нюхав пиріг.

— З любов’ю замішала? — питав.

— Чому тобі всі добрі? — дивувалася Майка.

— Не всі, але недобрих злом не перевиховати.

— Тому від людей сховався? Затюкали тебе в Києві?

— Не ховаюся. Мені тут до душі. Правила життя тут визначають сонце, дощ, вітер, земля, ніч і день, а не пришелепкуватий начальник, розклад громадського транспорту чи прострочена несправжня ковбаса в супермаркеті.

— Ну, там теж ніч і день…

— Змішалися. Асфальт, зіпсовані вода й повітря, пластикова їжа… Примарні цілі, стовідсоткова поверховість життя як такого. Жуки-водоміри — ніколи не заглибитися, не замислитися: часу нема…

Майка згадала емоційні зібрання на Ярославовому Валі.

— Можна ж боротися. За свої принципи.

— Ну, що ж ти таке кажеш, Ілюзіє? Хіба життя — боротьба? Життя — радість. Ні з ким боротися не треба. Узагалі. Тільки із собою. Себе знайти, на тому й заспокоїтися, не зрадити. У всі часи жили люди, які відмовлялися від царювання й вирощували капусту, а не розповідали іншим, як це робити.

— Люди і знаходять себе заради того, аби боротися…

— Твоя боротьба — завжди чиєсь горе, незважаючи на те, що це: душогубки, продаж зброї, нав’язування демократії, заклики померти за ідею чи просто вимога всім худнути до розмірів ляльки Барбі. Нав’язування іншим своїх принципів — безпринципне міщанство.

— А міщанство породжує фашизм… Чула вже… Балаканина пустопорожня! — Майка роздратувалася. — Краще скажи: чому в тебе дівчини нема?

— Ще не зустрів, — усміхнувся Санджив.

— Хіба то життя — без любові?

— Тільки й живу любов’ю.

Майка зиркнула на Санджива, як на божевільного.

— Певно, ти один такий… На весь білий світ.

— Помиляєшся. Мої друзі в одному селі на Рівненщині цілу комуну екопоселенців заснували. Викупили з десяток хат, розселилися сім’ями. Кличуть до себе, а мені тут до душі. Мрію, щоб і на нашому хуторі з часом екопоселенці зібралися.

— Якщо думаєш, що ми з Толею заради твоєї мрії звідси заберемося, то й не сподівайся!

— От і добре. Бо Валерій Михайлович збирається.

За майже чотири місяці життя на Лупиному хуторі Майка жодного разу не була в хаті Троянова. Звістка про те, що поважний пан у золотих окулярах залишає обійстя, так розтривожила, що відрізала великий шмат пирога й постукала у двері сусіда.

— Можна?

— А-а-а… Юна пані… Прошу! — Троянов розчахнув двері, чемним жестом запросив до хати.

Майка увійшла й остовпіла: усередині барліг Троянова ніяк не нагадував звичайну сільську хату. Піч була — куди без неї, але вздовж стіни — переповнена книжкова шафа, біля вікна стіл із друкарської машинкою й гасовою лампою, поряд розкішне просторе крісло, оббите оксамитом, і низенький столик на кривуватих ніжках — ніби до музею потрапила. Крізь розчинені двері, що вони вели до двох інших маленьких кімнаток, побачила в одній ліжко з пістрявою ковдрою, в іншій — цілком сільську кухоньку, але тут, у найбільшій кімнаті, царювали не тілесні потреби — духовні. І Троянов усе те залишить? Поїде?..

— Не відмовитеся від чашки чаю? — Троянов — сама делікатність, а Майка роззутися забула, у руках гостинець.

— Я вам пиріг принесла. — Одночасно простягнула сусідові пакунок і скинула з ніг балетки.

Троянов залишив пиріг собі на вечерю, поставив на столик чашки з блюдцями, цукор, мед у глиняній діжечці. Всадив гостю у старовинне оксамитове крісло. Сам відсунув робоче крісельце від письмового столу, вмостився навпроти.

— Санджив казав, ви… їдете, — не втрималася Майка.

— Час… — розвів руками Троянов.

— Шкода. Санджив мріє, щоби на нашому хуторі порожніх хат не було.

— Скоро тут тільки Сашкова хата й світитиметься, — відповів Троянов. — От він тут назавжди.

— Чому?

— Бо щоби жити так, як Сашко, треба бути передусім освіченою людиною. А в нас із цим зараз проблема.

— Де «в нас»? В Україні?

— У світі.

— Хіба? Інститутів тих…

— Отож і біда, що інститут до освіти прирівняли. Освіта — від «світоч». Коли світло в душі оселяється. Коли живеш так, щоби осяяну душу не заплямувати. Вивчення математики, менеджерської справи чи юриспруденції до освіти ніякого стосунку не має. Так, ремесло…

— Як ви все розумієте, чого ж їдете? Ви ж не можете бути… неосвіченим.

— Сподіваюся. — Троянов відсьорбнув чаю. — Та й Лупин хутір не прихисток світлих душ. Немає на землі таких спеціальних місць. Хоча тут гарно думається. Книгу так швидко дописав. У Києві два роки руки не доходили. Тепер маю повернутися, гроші на видання знайти. Дружина ремонт затіяла. І хворіє. Коли жінці за п’ятдесят… А синові час

1 ... 76 77 78 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"