Читати книгу - "Замок"

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Опинившись на вулиці, К., наскільки це дозволяла нічна темрява, побачив помічника, який усе ще ходив туди-сюди перед будинком Варнави, часом зупинявся й намагався посвітити ліхтариком крізь зашторені вікна хатини. К. покликав його, той не надто злякався, облишив шпигування за будинком і підійшов ближче.

– Кого ти шукаєш? – запитав К. і перевірив на власному стегні, чи добре гнеться різка.

– Тебе, – відповів помічник наближаючись.

– Хто ти? – раптом запитав К., бо йому здалося, що це не його помічник.

Чоловік виглядав старшим, більш змученим, з обличчям повнішим, але вкритим зморшками, навіть його хода була зовсім не схожа на поривчасту, ніби наелектризовану ходу помічників. Він був повільний, трохи накульгував і виглядав аристократично хворобливим.

– Ти не впізнаєш мене? – запитав чоловік. – Я – Єремія, твій старий помічник.

– Ось воно що, – сказав К. і трохи витягнув з-за спини заховану перед тим різку. – Але ти сильно змінився.

– Це тому, що я один, – відповів Єремія. – Коли я сам, від мене тікає навіть юнацька життєрадісність.

– А де Артур? – запитав К.

– Артур? – перепитав Єремія. – Малий мазунчик. Він покинув службу. Ти був з нами трохи суворий і грубуватий. Його ніжна душа не витримала цього. Він повернувся назад до Замку і складає на тебе скаргу.

– А ти? – запитав К.

– Я зміг залишитися, – відповів Єремія. – Артур виступає і від мого імені.

– На що ж ви скаржитеся? – запитав К.

– На те, що ти не розумієш жартів. Що ми такого зробили? Трохи жартували, трохи сміялися, трохи під'юджували твою наречену – усе, зрештою, як і зазначено в угоді, згідно з якою нас Ґалатер послав до тебе.

– Ґалатер? – запитав К.

– Так, Ґалатер, – відповів Єремія. – Він тоді саме заступав Кламма. Коли він посилав нас до тебе, то сказав, – я запам'ятав усе дуже точно, бо тепер ми посилаємося саме на ці слова: «Ви йдете туди як помічники землеміра». «Але ж ми нічого не розуміємо в цій роботі», – сказали ми. А він: «Це не основне. Якщо буде потрібно, він вас навчить. Найважливіше полягає в тому, щоб ви його трохи розважили. Як мені повідомили, він ставиться до всього надто серйозно. Щойно прибув до Села і вже вважає себе кимось важливим, хоча насправді його прибуття ні про що не свідчить. Це ви повинні йому пояснити».

– І як? – запитав К. – Ґалатер мав рацію, і ви виконали завдання?

– Цього я не знаю, – відповів Єремія. – За такий короткий час це, здається, неможливо. Я знаю тільки те, що ти поводив себе надто брутально і ми скаржимося на це. Ніяк не збагну, чому ти не розумієш, що така робота, як наша, дуже важка, ти ж сам службовець, хоча й не працюєш у Замку. Страшенно несправедливо так свавільно, майже по-дитячому ускладнювати нам роботу, як ти це зробив. Ти безжально примусив нас мерзнути біля Ґрат, мало не вбив Артура кулаком на матраці, – і це при тому, що він украй вразливий, достатньо одного неприємного слова, щоб він промучився цілий день, – а як ти ганяв мене по снігу мало не півдня, я годину після цього відхекувався. А я ж уже не такий юний!

– Любий Єреміє! – сказав К. – Ти маєш рацію в усьому, але тобі варто було б розповісти про це Ґалатерові. Він прислав вас на власний розсуд, я не просив його. І оскільки я не запрошував вас, то мав право відіслати назад, що, ясна річ, охоче зробив би мирним шляхом, а не силою, та ви, здається, були проти. До речі, чому ти відразу, коли ви прийшли до мене, не розмовляв так відверто, як зараз?

– Бо я був на службі. – відповів Єремія. – Це ж зрозуміло.

– А зараз ти більше не на службі? – запитав К.

– Уже ні, – відповів Єремія. – Артур повідомив у Замку про наш відхід зі служби, тобто розпочав процес офіційного звільнення.

– Але ж ти шукаєш мене, так ніби досі на службі, – сказав К.

– Ні, – заперечив Єремія. – Я шукаю тебе тільки для того, щоб заспокоїти Фріду. Коли ти покинув її задля сестри Варнави, вона була дуже нещасна. Не так через те, що втратила тебе, як тому, що ти її зрадив. До речі, вона давно це передбачала й сильно страждала. Я підійшов до вікна школи, щоб подивитися, чи ти раптом не схаменувся. Але тебе не було, тільки Фріда сиділа на шкільній парті і плакала. Тоді я пішов до неї, і ми домовилися. Уже все залагоджено. Я тепер працюю коридорним у «Панському дворі», а Фріда повертається до шинквасу. Для неї так краще. їй не було ніякого сенсу виходити за тебе заміж. Та й ти не розумів, яку жертву вона хотіла принести задля тебе. Але ця безмежно добра істота все ще сумнівається, чи тебе часом не покривджено, чи ти й справді був у Варнави. І хоча не існувало жодного сумніву в тому, де ти міг бути, я все-таки пішов пересвідчитися в цьому; бо після всіх хвилювань Фріда заслуговує на те, щоб спокійно спати, та і я також. Тож я прийшов сюди й побачив не лише тебе, а й те, що дівчата ходять за тобою назирці. Особливо чорненька, справжня дика кішка, вона заступилася за тебе. Що ж, кожен має свій смак. Ти міг би й не завдавати собі клопоту вибиратися манівцями через сусідський сад, я знаю цю дорогу.

Отже, сталося те, що можна було передбачити, але чого неможливо було уникнути. Фріда покинула його. Можливо, це ще не остаточно, можливо, все не так погано, може, ще він зможе її повернути. Вона легко дає себе переконати кожному чужинцеві, навіть цим помічникам, які вважали, що їхнє становище таке саме, як і її, тому самі пішли геть і її намовили.