Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чого не гоїть огонь 📚 - Українською

Читати книгу - "Чого не гоїть огонь"

242
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чого не гоїть огонь" автора Улас Олексійович Самчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 80
Перейти на сторінку:
незважаючи на своє попечения.

— Як тільки западе ніч, — сказав Троян, — а Бог пошле до того ще й трохи дощику, щоб приборкати отой огник, — підемо далі. Добре було б зв'язатися з Дерманем. Пилипе! Чи не міг би ти отак під нічку туди скочити? — звернувся він до одного з дерманців. — А ми тим часом… — не докінчив речення, поволі звівся на ноги, потягнувся, ніби залежався, і запитав: — Маєте котрий бритву?

Знайшлась і бритва. Всі почали завзято чепуритися. Носили і носили з калюжі воду. Чудодій Терешко вирушив у мандри, і вже під смеркання всі їли пшоняний кандьор, заправлений залежаним салом. Ще пізніше розійшлись по кратерах, зібрали пару десятків братнього трупу і, в сяйві пожежі, віддали його братній могилі. Один з бійців проказав «Отче наш» і «Вічну пам'ять», а Залізняк, як звичайно Залізняк, прочитав заздалегідь приготовленого на такий випадок власного вірша:

Не знаю… Можливо, ніколи

Не повернемось і не згадаєм…

І, можливо,

ніхто не знайде цих могил.

Я лиш знаю, незнаний Миколо,

Що під цим ось зеленим гаєм

Ти упав, щоб народ твій жив.

І я знаю — настане врем'я,

Що на цій ось твердій землі

Проросте тверде плем'я,

Що вимірить жертви твої.

Безіменні жертви. Огненні!

Без кінця і краю великі!

О Христос, вселенний!

У ласці своїй столикій —

Схорони їх, простих, вовіки!

З останнім словом Залізняка бійці опустилися на коліна. Запала мовчанка. Стояли на схід сонця. З правого боку палала й шуміла пожежа, обливаючи їх огненним сяйвом, з лівого, від північного заходу, закладала небо темна хмара. Вітер гнався над їх головами, патлав волосся і, здавалось, сурмив до бою, нібито ціла його неосяжна армія йшла в бій з огненною стихією. Дим і огонь вгиналися під його натиском, люто, з якимсь драконівським сичанням відбивалися від тієї навали, але вітер дув, небо закривалося чорним гнівом. По якомусь часі полив дощ.

Це було і добре, і зле. Добре, що заливало огонь, зле, що не було схоронища бійцям. Але не було часу з цим розбиратися. Працювали під дощем. Вислали зв'язкових до Царенка, що далі тримав лінію від Верховеччини, дозброїлися, пішли шукати уніформи ен-ка-ве-де на передпілля, знайшли півживого енкаведиста, якого негайно підняли, принесли до командира, напоїли чаєм і розпитали про те про се. Довідалися, що ворожий штаб стоїть у Дермані, що його шефом є якийсь генерал Смірнов, що з ним троє інших спеців цього діла — Калачов, Самойлов і якийсь Дармограй. І що з ними «взвод» солдатів, і що вони чекають на батальйон посилення з Рівного під командою капітана Бражньова.

Згодом прибув з Дерманя Пилип і всі ті вісті ствердив, додавши, що штаб міститься в будинку семінарії і обставлений чотирма заставами — на Лисах, на містку «перед Яном», на дорозі до церкви і на Кладовській горі, так званих Могилках.

Після цього Троян зібрав своїх «як гиря ланців» і в абсолютній темряві, під прикриттям коренастої сосни, що нічого не прикривала, бо крізь неї однаково текло, почав розгортати свої плани. Для них є один і, можливо, останній вихід: ударити просто на штаб! І то негайно! Зараз! Поки не прийшла потуга. Це — ризико! І то велике! Штаб напевно добре озброєний, але є чимало шансів на успіх. Ніч, дощ, певність енкаведистів, що нас уже нема, їх перевтома. Коли цього ми сьогодні не зробимо, завтра пошлють на нас свіжу силу, нас розгромлять, розпорошать. Коли ж ми це зробимо, ми виграємо час, здезорієнтуємо ворога, підірвемо його бойову мораль. Навіть коли наша виправа скінчиться півуспіхом, вона дасть свої позитивні для нас результати, в разі ж нашого повного успіху ми здобудемо шанси боротьби на довгий час.

Далі обговорювали деталі плану. Головне — зняти безшумно застави. Здобути гасло. Здобути язика. Точно розвідати розташування штабу і кількість бійців.

Свою групу Троян ділить на дві частини. Одна, під командою Залізняка, маршує через Залужжя, на Лиси, здіймає там заставу, маршує далі на Могилки, здіймає другу заставу, звідти садом, вниз спускається до семінарії і залягає розгорненою розстрільною з затильної сторони будинку. Друга група, під проводом самого Трояна, маршує через Горбайці, спускається вниз навпроти монастиря, здіймає заставу «перед Яном», іде далі, здіймає другу заставу, вертається, чекає на знак Залізняка, що його завдання виконане, і вдирається до семінарії з фронту обома головними входами. Бічні ж обидва входи до будинку повинні в той час бути під контролем Залізняка.

— Тепер, хлопці, вперед! Бути чи не бути! Головне — не боятися! Дух у таких випадках найсильніша зброя!

Коло першої години обидві групи двома дорогами залишили Попівщину. Було темно. Падав дощ. По годині вони були на місці. Комунікація між групами втримувалась при допомозі дуже дискретних посвистів. Віддаль між ними дорівнювала приблизно кілометрові.

Їм обом щастило. Троян без єдиного звуку зняв першу заставу, відразу здобув гасло, перейшов далі згорненою колоною і, подавши гасло «бражньовци», здійняв другу заставу, здобув «язика», повів далі свою групу назад до монастирської площі, де знав кожну стежину, східцями попід каштанами і вийшов на подвір'я семінарії. Там стояло кілька вантажних і легких автомашин, між ними радіовисильня і ходив вартівник.

— Таваріщ генерал дома? — певним голосом спитав Троян вартівника.

— Нє знаю! — почув з темряви. — Спрасі дєжурнава!

— А гдє дєжурний?

— В каридорє! Гдє свєт!

«Бражньовци» діляться на дві частини, одна рушає до правих дверей, друга до лівих. Одна по дорозі здіймає варту і ставить свою. Друга, з Трояном, у кількості семи, входить до будинку. Просторий вестибюль. Світиться ліхтар. В правому кутку столик, а за ним — черговий. Лейтенант НКВД. Троянівці вриваються гуртом, їх автомати напоготові. Вони обчеплені гранатами. З них тече вода. Обличчя їх напружені. Троян миттю підступає до чергового.

— Таваріщ лейтенант! Я — Бражньов! Я должен відєть генерала! — і одночасно сім автоматів скерувалось на чекіста. Чекіст розгубився. — Ні с места! Рукі ввєрх! — тихо скомандував Троян. Чекіст підняв руки. До нього підскочило двоє троянівців і забрали зброю. — Лейтенант, — різко сказав Троян, — один звук — і тебе нема! Де генерал? Я мушу його арештувати! З наказу генерала Жукова!

Це був найгостріший момент. За стіною у трьох класах спало тридцять чекістів. Один лише звук, і вони могли зірватись.

Троян підпихнув автоматом чергового:

— Останній раз: де генерал?

— Наверху! — озвався чекіст.

— Де наверху?

— Там! — вказав чекіст на ліві сходи.

— Скільки їх?

— Троє!

— І більше нікого?

— Шафьори!

— Скільки?

— П'ять!

— Веди!

Двоє автоматчиків зайняли місце чергового, решта з черговим пішли нагору.

1 ... 76 77 78 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чого не гоїть огонь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чого не гоїть огонь"