Читати книгу - "Білі зуби"

— Ти що — не розумієш, жінко? Це найважливіша річ, яка з нами трапилася в цій країні — за весь час! Це критична точка. Це іскра в сіні. Це велика мить, — Самад кілька разів поклацав кнопку звуку. — Ця жінка, Мойра як там її далі — в неї наче горіхи в роті. Нащо вони її поставили на новини, якщо вона не може нормально говорити?

Мойра, яку увімкнули на півреченні, сказала:

— …автор заперечує богохульство і стверджує, що у книжці розкрито конфлікт між релігійним та секуляризованим баченням світу.

Самад крякнув:

— Який конфлікт! Не бачу ніякого конфлікту. Я спокійно поєдную. Сіра речовина в доброму стані. Ніяких проблем з емоціями.

Алсана гірко засміялася:

— Мій чоловік воює на Третій світовій — кожного клятого дня у своїй власній голові, і так кожне…

— Ні, ні, ні, жодного конфлікту. Про що він, га? Не треба викручуватися своєю раціональністю. Раціональність! Найбільш перехвалена чеснота Заходу! О, ні. Насправді він просто ображає — він образив…

— Слухай, — перебила Алсана. — Коли збирається моє маленьке коло — якщо ми з чимось не погоджуємося, ми це вирішуємо. Наприклад: Могона Госсейн ненавидить Діваргіта Сінгха. Терпіти не може всі його фільми. Ненавидить його пристрасно. Вона любить того ідіота з довгими, як у дівчини, віями! Але ми знайшли компроміс. Відтоді ні я, ні вона не нищимо відеокасети одна одної.

— Це зовсім не те, місіс Ікбол, це глечик не з тією малиною.

— О, так-так, пристрасті вирують у Жіночому Комітеті — це все, що знає Самад Ікбол. Але я не така, як Самад Ікбол. Я стримую себе. Я живу. І я даю жити іншим.

— Проблема не в тому, щоб дати іншим жити. Проблема в тому, щоб захистити свою культуру, затулити свою релігію від зловживань. Ти про це взагалі нічого знати не хочеш. Завжди надто перейнята своїм індійським поп-корном, щоб думати про власну культуру!

— Мою власну культуру? А що це таке, скажи мені?

— Ти — бенгалка. І поводься так, як бенгалка.

— А що таке бенгалка, скажи мені, чоловіче мій?

— Менше дивись телевізор і більше дивись сама — то побачиш.

Алсана взяла третій том їхньої 24-книжної енциклопедії «Дайджест рідерз» і прочитала з відповідної статті:

Переважна більшість мешканців Бангладеш є бенгальцями, які походять від індоарійських племен, що мігрували на ці території тисячоліття тому з місцевими різнорасовими племенами. Етнічні меншини включають: хакма і мог, монголоїдні народи, які населяють Чіттагонг-Гілл Тракте Дистрикт; санталів, в основному нащадків мігрантів із території нинішньої Індії; і бігарі, небенгальських мусульман, які перебралися з Індії після відокремлення.

— Ой, містере! Індоарійці… Віглядає, що я західнянка, після всього! Може, мені треба слухати Тіну Тернер і носити короткі шкіряні спіднички, ага. Просто показую тобі, — сказала Алсана, показуючи йому свого англійського язика. — Ти вертаєшся назад, і ще назад, і ще глибше назад, і вже легше знайти сумісний мішечок для пилососа, ніж одну чисту людину, одну чисту віру на цій землі. Ти думаєш, можна знайти англійця? Справжнього англійця? Байки!

— Ти сама не знаєш, про що говориш. Ти з’їжджаєш з глузду.

Алсана потрясла енциклопедією:

— О! Самаде Мія! Ти хочеш спалити і це також?

— Слухай: я не маю часу гратися в іграшки. Я намагаюся слухати дуже важливий інформаційний випуск. У Бредфорді відбуваються серйозні речі. Тож якщо ти не проти…

— О Господи Боже! — заволала Алсана, падаючи на коліна перед телевізором; посмішка сповзла з її лиця, вона вказувала пальцем на палаючу книгу на тлі обличчя, яке вона впізнала, яке посміхалося до неї крізь освітлення прожекторів, — обличчя її здурілого другого сина під обрамленою фотографією першого. — Та що він робить? Він що — здурів? За кого він себе має? Що, на Бога, він там робить? Він мав бути в школі! Невже настав день, коли діти палять книги, невже? Очам своїм не вірю!

— Я тут ні до чого. Іскра в сіні, місіс Ікбол, — холодно процідив Самад, відхиляючись у крісло. — Іскра в сіні.

Коли Міллат повернувся додому того вечора, в саду за будинком горіло велике вогнище. Весь його мотлох — всі ті круті штуки, які назбиралися за чотири раггастанських роки, кожен альбом, кожен плакат, футболки на замовлення, клубні флаєри за цілих два роки, неперевершені кросівки «Ейр Макс», випуски журналу «2000 АВ» від 20-го по 75-й, фото з автографом Чака Д., неймовірно рідкісний запис Слік Ріка «Неу Young World», «Ловець у житі», його гітара, «Хрещений батько-1» і «2», «Мін-стритс», «Рамблфіш», «Собачий полудень» і «Африканський спис» — усе це горіло на погребальному вогнищі, помалу перетворювалося на тліючу купу попелу, що смерділа плавленим пластиком, горілим папером і наповнювала очі Міллата сльозами.

— Кожен мусить отримати свій урок, — сказала Алсана, з важким серцем запалюючи першого сірника кількома годинами раніше. — Або святим є все, або нічого. І якщо вже він почав палити речі інших людей, то мусить втратити також щось із свого святого. Це торкається всіх. Рано чи пізно.

10 листопада 1989

Стіну зруйновано. Треба було щось робити з історією. Це був історичний момент. Ніхто не знав, з кого це почалося і хто поклав врешті цьому край, навіть не знати було, чи це добре, чи зле; ніхто не знав, наскільки високою була стіна, наскільки довгою, і чому люди йшли на смерть, намагаючись подолати її, і чи буде так у майбутньому, але все одно це був урок; як причина для об’єднання. Це сталося у четвер увечері,