Читати книгу - "Чтиво"

чином дозволили злабійському народу реалізувати себе. Сер, це життєво важливе історичне завдання, яке я як фізична особа доручаю вам. Сер, ви маєте задати ритм, з яким наша велика армія крокуватиме до перемоги. Ви мусите дати нам цілющий бальзам, що загоїть рани віків. Ви мусите скласти пісні, що поєднають роз’єднані родини. Саме ви, сер, зведете наш славний народ разом. Інші намагалися і зазнали поразки. Але, сер, вони не були авторами великого роману. Саме ви, сер, допоможете нам зустріти нашу національну долю. Ви. Сер, візьміться за перо. Ви мусите закінчити «Василія Набочку». Глава дев’яносто третя

 адаю, ви обрали не того хлопця,— сказав Пфефферкорн.

— Ви помиляєтесь, сер.

— Повірте. Поет із мене нікчемний.

— Сер, ваш роман містить безліч абзаців такої виняткової краси, що від неї болить і в грудях, і в суглобах.

— Прийміть аспірин,— сказав Пфефферкорн.

Жульк посміхнувся.

— Як дотепно. Звісно ж, ви перевершите усі сподівання.

— Де Карлотта? Що ви з нею зробили?

— Сер, це питання недоречне.

— Вона тут? Де я?

— Сер, це місце максимального спокою, воно заохочує до занять літературою.

— Я нічого не робитиму. Відмовляюсь.

— Сер, вашу реакцію можна зрозуміти. Завдання закінчити славетну поему налякало б навіть більш здібних письменників.

— До поеми це не має ніякого відношення. Поема мене не обходить.

— Ваша відмова зрозуміла.

— Не така вона вже і гарна. Вам це відомо? Довга і нудна. Кому потрібна ця тундра?

— Сер, таке ставлення не годиться.

— Не годиться для кого?

— Сер...

— Гаразд, гаразд. Скажіть мені ось що: це, в біса, ваша національна поема, так? Тож як її може закінчити не злабієць?

— Сер, я розумію ваше зауваження. Я як фізична особа теж обмірковував це питання. Однак, проблему ми вирішили. Провели ґрунтовне дослідження в Міністерстві генеалогії і знайшли переконливі докази існування «Ц. Пфефферкорна, виробника стільців» у царському цензі 1331 року. До того ж, фізіогноміка свідчить, що ви походите звідси.

Пфефферкорн так і витріщився на нього.

— Та ви, в біса, з глузду з’їхали.

— Сер, це не так.

— Я єврей.

— Сер, це не суттєво.

— Уся моя родина — євреї. Євреї-ашкеназі з Німеччини.

— Сер, це не так.

— Не збираюся сперечатися з вами на цю тему.

— Партія бажає, щоб роботу було закінчено до початку фестиваля, метою якого є святкування півторатисячної річниці від дня народження поета.

— Секундочку,— сказав Пфефферкорн.— Це ж наступного місяця!

Жульк уклонився.

— Я як фізична особа лишаю вас наодинці з великими думками.

Він повернувся і пішов.

— Постривайте хвилиночку! — закричав Пфефферкорн.

Двері відчинилися і зачинилися.

Пфефферкорн схопився за ґрати. Ланцюг на нозі напнувся, мало не висмикнувши ногу. Він упав, ударився головою об підлогу.

Тиша.

Полежав трохи, розмірковуючи над останнім поворотом подій. Підвівся. Схопив ланцюг і смикнув з усієї сили. Стіл не ворухнувся. Відійшов на повну довжину ланцюга, щоб подивитись, куди його пускають. В дозволене коло входили унітаз і матрац. Більше нікуди дістатися він не міг.

Глава дев’яносто четверта

евдовзі Жульк повернувся. Він був не один. Не схоже, щоб у нього збиралися прибирати, але жінка, що прийшла з Жульком, була вбрана в чорну поліестрову сукню, білу хустку і білий фартух, що вже посірів від прання. Свої найкращі часи сукня вже пережила. Шви на ній потерлися. Сама жінка була товстою, хворобливою на вигляд, з набряклими литками і широкою пласкою спиною. Під очима у неї були мішки. Тильний бік долонь злущувався від миття посуду. Вона несла тацю з їжею. Схоже, тут їй не подобалося. Пфефферкорн майже бачив хмару над її головою. Вона відімкнула двері камери, підійшла до столу, поставила тацю і повернулася іти.