Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сини змієногої богині 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини змієногої богині" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 274
Перейти на сторінку:
Таємниця двох скіф’янок

А за стадами, за табунами й отарами, зрештою, за чоловіками на верхових конях, рухались кибитки, запряжені комолими волами – з сім’ями, жінками та дітьми і нехитрим збіжжям (зайвого не возили, тільки те, що необхідне було для щоденного вжитку).

Не кожне діло у скіфів – як і в будь-яких інших кочових народів – вважалося «благородним». Наприклад, царські скіфи (і скіфи-кочовики, хоч між ними різниця мовби й не спостерігається, хіба що за багатством) величали «благородними» лише війни та догляд за худобою. За Геродотом, вони «вважали за менш вартими поваги тих, що займалися ремеслами і їхніх нащадків». Але, як не крути, як не верти, а ремісники – та ще за умов кочового життя, відсутності доріг і постійних сутичок – були вкрай необхідні. Без них неможливо було обійтися в побуті – та і як обійтися хоча б без ковалів? (Як ковалі не могли в свою чергу обійтися без металургів, тих, хто з болотяної руди виплавляв їм залізо), тож ремісники були, і до них кочовики раз по раз зверталися, хоч мовби їх і менше шанували. Але аж ніяк не могли обійтися без ковалів, теслів, без шорників чи стельмахів, без «будівничих» возів, адже постійно треба було лагодити старі речі й виготовляти нові – зброю, мечі, кинджали, наконечники до списів чи стріл, кухонну утвар, не кажучи вже про криті вози з кибитками, без яких у степу ні тпру ні ну…

Крім ремісників, для яких ремісництво було професією і шматком хліба та м’яса (чи сиру іпака), кожна сім’я ще й сама багато чого виготовляла – для щоденного ужитку. Недарма ж у жіночих похованнях археологи незмінно знаходять так звані пряслиця,[36] що їх у кожній родині виготовляли з обпаленої глини. А це свідчить, що прядіння було поширеним заняттям серед скіф’янок різних соціальних прошарків. Пряжу теж кожна родина виготовляла сама – з вовни та рослинної сировини – хоча б тих же конопель. Тканини (за нечисленними знахідками чи відбитками їх у глині) виготовлялися без допомоги ткацького верстату, простим переплетінням. (Хоча в заможніх були дорогі привозні тканини, про це свідчать розкопки з багатих, т. зв. царських курганів). Кожна родина виготовляла ліпну кераміку, що потім випалювалася на вогнищі, та різний дерев’яний посуд – тарелі, чаші, у заможніх із золотими або срібними обкладками, та інші речі з рогу чи срібла – але це вже в багатих.

Із повсті та шкіри виготовляли (теж здебільшого самі, в кожній родині були свої майстрині) теплий зручний одяг, накриття для кибиток. Щоправда, такі речі у скіфських курганах практично не збереглися, тож по них вчені судять за матеріалами алтайських курганів скіфського часу – дякуючи специфічним умовам (мерзлоті тощо), там добре збереглося багато речей з органічних матеріалів, – повстяні килими, прикрашені аплікаціями, чи прикраси сідел у вигляді фігур тигрів з червоної повсті. Як і косторізна справа, майже всі ці види традиційного для кочовиків виробництва були пов’язані з оброблюванням продуктів скотарства і були добре розвинуті у скіфів. Ось чому повсякденний їхній побут не можна уявити лише у двокольоровій гамі сірого заліза та жовтогарячих бронзи і золота, предмети яких найчастіше зустрічаються у скіфських курганах, ставши майже звичними для археологів.

В той час як чоловіки день і ніч перебували біля стад, табунів та отар, «вдома» (себто в кибитках, що рухалися слідом) залишалися жінки. Носили вони довгі плаття з вузькими рукавами й поясом. На голові в кожної скіф’янки незмінна гостроверха шапка (були й пласкі, але рідше), оторочена хутром, до якої кріпилося кольорове покривало, що спадало на плечі й спину. Лоб закривала пов’язка, до якої приторочувалися скроневі підвіски, – як, наприклад, з Товстої могили, розкопаної у свій час Борисом Мозолевським, – справжній шедевр! По краях покривало прикрашала кайма із золотих бляшок (у заможніх), бляшки та інші металеві пластинки з насічками чи орнаментом були й на шапці, над лобом. А ще носили браслети на руках (золоті, срібні, бронзові), намисто, дорогі коралі, гривни, медальйони із зображенням богинь і найчастіше матері-прародительки, змієногої богині (все – витвори грецьких умільців), діадеми, персні, серги… Ось хоча б кілька прикладів.

У Вовківецьких курганах скіфського часу на правому березі Сули неподалік с. Вовківці (Полтавщина) в кургані № 4 виявили захоронення двох жінок у склепі, що був частково викопаний у материку. Померлі лежали випростано. Біля одного з кістяків знайдено: золоті сережки, намисто з сердолікових та пастових намистин, на руках – залізні плаковані золотом браслети, на ногах – бронзові браслети з голівками вухатих хижаків, ліворуч лежало незмінне дзеркало у вигляді оголеної Афродити (коштовна річ!). Золоті сережки блищали й біля другого кістяка (виходить, що він не належав рабині, як було спершу подумали археологи), золоте намисто з підвіскою у вигляді лунниці, на грудях – кілька бляшок, на ногах – бронзові браслети. Жінки – чи не рідні сестри бува? – за соціальним статусом були рівними і, очевидно, разом померли (чи не загинули). Ще в похованні виявили литий бронзовий конус, амфору, 26 дзвіночків, частини кінської вузди (покійниці були вершницями?) з бляхами, виконаними у звіриному стилі. Але таємниця двох скіф’янок так і залишилася таємницею. Якщо вони були подругами, то чому разом поховані? Що спричинило їхню смерть чи наглу загибель?

Феодосійські серги

Це їх названо так тому, що знайдено їх було біля Феодосії у 1853 році – виняткові за майстерністю виконання серги! Як писали дослідники, вони явили світові зразки того своєрідного давньогрецького мистецтва, яке прийнято називати мікротехнікою. Кожна серга є своєрідним диском, краї якого вкриті кількома рядами зерні.

1 ... 76 77 78 ... 274
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини змієногої богині"