Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Справа прокурора Малахова 📚 - Українською

Читати книгу - "Справа прокурора Малахова"

220
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Справа прокурора Малахова" автора Вадим Миколайович Собко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 85
Перейти на сторінку:
знає, що можна, а чого не можна говорити Любі.

— Ти чого скидаєшся? — глянула на неї гостя. — Навчилася руками розмахувати. А знати правду вам обом треба.

Ганна уявила, скільки ще страшних несподіванок принесе їй і Любі Сергій Боровик, і попросила:

— Маріє Іванівно, може, не треба? Маріє Іванівно…

— Ні, треба, — переконано відповіла Басова. — Правду знати завжди треба, це найкраща лінія. Якщо Люба вже про все дізналася, то хай знає правду, а не якісь плітки і теревені.

— Говоріть, — завмираючи, прошепотіла Люба.

Басова говорила, а перед очима Любочки проходило німецьке місто Росток, чомусь закрите туманом, дощовою запоною; по мокрому асфальту йде він, Сергій Боровик, а назустріч — знесилена, знеможена від голоду жінка.

Ганна завмерла: до її свідомості вже дійшла правда, і страшно було повірити, бо це означало визнати свою помилку і осудити себе. Чому ж не знала вона всієї правди раніше, коли писала про розлучення? Чому так все страшно і несправедливо складається в її житті? Збожеволіти від розпачу можна!

Чому ж повірила вона якомусь папірцеві, чому сама не перевірила всього до останнього слова, чому поспішила сказати Любі, що вмер її батько? Чи може вона сама пояснити все це і знайти собі прощення? Звичайно, виправдання можна знайти. Адже це було не просто повідомлення, за ним стояв вирок трибуналу, хіба мала вона підставу брати його під сумнів? Все це можна виправдати, і все-таки виправдати себе неможливо.

— Чому ж ви досі мені про це не сказали? — крикнула Ганна.

— Я і сама зовсім недавно від адмірала Хлопотіна про це почула, і думалося мені, що не слід у вашу сім’ю влазити.

— А він? Чому ж він мовчав? — ніби бажаючи частину свого болю й каяття перекласти на когось іншого, запитала Ганна.

— А що він міг тобі сказати? — безжально, прагнучи довести все до кінця, відповіла Басова. — Два роки тюрми за плечима, дружина за іншого заміж вийшла. Що скажеш, коли навіть найближчі люди тобі не повірили?

— Ох, правда, — розпачливо стиснула руки Ганна.

Люба дивилась на Марію Іванівну Басову і напружено думала про кожне сказане слово. Тепер вона розуміла, чому мама сказала їй про смерть Сергія Боровика. Мабуть, це була страшна трагедія для мами. Адже вони так чекали, так сподівались. І все-таки не можна було обдурювати Любу. Вдвох їм легше було б перенести цю трагедію і прожити ці роки теж було б легше. А зараз, що їм зараз треба вирішити? Негайно повертатися до батька?

Дівчина навіть здригнулася від цієї думки. Ох, мабуть, не погодиться мама!

А що ж? Залишатися тут, жити поряд Малахова? Десь в глибині душі він, мабуть, переконаний, що ощасливив, врятував і Любу, і Ганну, хоч ніколи цього не говорить. Але це почувається завжди.

Ні, тепер, коли Люба знає правду, лишитися тут вона не може.

Весь цей напружений, майже гарячковий роздум, вилився в одне, тихо вимовлене, жалісне прохання:

— Мам, давай зробимо так, як я говорила.

— Як? — не зразу згадала Ганна. — А-а-а… Ти думаєш? Ні, не знаю… — і вже зовсім розгублено запитала: — А куди ж ми подінемося?

— Куди подінемося? — ця проблема не могла й на мить спинити навальний біг Любоччиних думок. — Маріє Іванівно, можна нам з мамою на якийсь час до вас переїхати? Сьогодні ж? — раптом запитала вона.

— До мене? — Басова зразу оцінила ситуацію. — З якої це радості? А Володимира Івановича так і кинете, не попрощавшись? Ні, щось тут у вас надто швидко вирішується. Раз-два і поїхали. Дивіться, щоб потім на такій же швидкості повертатися не довелося.

— Мамо, поїдемо, — наполягала Любочка.

Ганна замислилася. Тепер усе життя її освітилось новим світлом, і вона побачила всіх — і себе, і Боровика, і Малахова по-новому. Треба вирішувати. Але живучи тут, нічого не вирішиш. Значить, слід відійти, стати осторонь, а тоді вже думати про дальше життя.

Ганна коротко зітхнула і сказала:

— Маріє Іванівно, на якийсь короткий час прийміть нас до себе. Як в евакуації.

— Та ви що, збожеволіли? — сіла на стілець і руки поклала на коліна Басова. — З якої це радості?

— Ні, це не з радості. Лишатися нам тут і справді не можна. Зараз мені і Боровика, і Малахова бачити важко. Значить, треба, щоб минув якийсь час, він усе на своє місце поставить. Можна нам ненадовго до вас податися?

Басова вдумувалась у кожне Ганнине слово; не погодитися з нею вона не могла.

— Маріє Іванівно, можна? — здивована довгою мовчанкою, наполягала Люба.

— Можна, звичайно, можна, три кімнати порожні стоять… Це не проблема. Надто поспішно все вирішуєте, от де заковика. За одну мить і скрутилося, і змололося.

— За одну мить? — крикнула Люба. — За одну мить? Я про це вже хтозна-скільки думаю. Сама їхати кудись хотіла. У мене чемодан давно спаковано.

Вона стрімко метнулася до своєї кімнатки,

1 ... 76 77 78 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа прокурора Малахова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Справа прокурора Малахова"