Читати книгу - "Небезпечне сватання"

разом, і навіть якби вони повернулись разом, вона не заспокоїлася б. Та ось уже стемніло, а їх не було. Вона постояла на порозі, дивлячись на дорогу, що пролягала повз їхню садибу, походила подвір’ям, виглянула за браму, знов повернулась до хати, та ніхто не їхав. Нарешті почулося торохтіння коліс по мерзлій дорозі, і серце в неї застукотіло так само швидко, як ті колеса. Вона схопилася за одвірок, не зводячи очей з дороги. На возі сидів тільки одни чоловік. Вона впізнала Ларса, він також побачив і впізнав її, але проїхав повз неї, не зупиняючись. її охопив жах. Насилу переставляючи ноги, вона зайшла до хати й сіла на лаву під вікном. Діти також стривожились, оточили її, найменший хлопчик спитав, де батько. Адже вона ні про що більше не розмовляла з ними, тільки про батька. В нього було дуже добре серце, тому вона його так любила. Але тепер те добре серце рідко було з ними, його вічно виманювали з дому всілякі справи, які лише журили і його самого, і всіх їх. Аби тільки не сталося якогось лиха, бо Кнут такий запальний! Чому Ларс їхав сам? Чому не зупинився? Може, побігти за ним? Чи краще податись назустріч чоловікові? Вона страждала, а діти горнулись до неї і питали, що сталося. Та вона не хотіла їх засмучувати, тому підвелася, сказала, що зараз вони повечеряють без тата, й заходилась разом із ними накривати на стіл. А сама весь час позирала на дорогу. Але чоловіка не видно було. Потім вона роздягла дітей, повкладала спати й постояла біля найменшого, поки той проказував вечірню молитву. Сама вона також подумки молилася тими словами, які так довірливо проказували дитячі уста, тому не почула ходи надворі. Кнут зупинився в дверях і дивився, як молиться його невеличка родина. Нарешті дружина підвела очі, і враз діти загукали:

— Тату!

Кнут сів на лаву й стиха попрохав:

— Нехай він ще раз прокаже молитву.

Дружина знов підійшла до ліжка і стала так, щоб він не бачив її обличчя: не хотіла нічим виявляти своєї тривоги, поки він сам не розповість їй про все. Хлопчик склав руки на грудях, решта дітей також, і він почав проказувати:

Я малий у тата й мами,

Але виросту з роками,

Стану дужий, працьовитий,

Буду їм усе робити.

Дай мені триматись гоже

Твоїх заповідей, боже,

В правді й вірі проживати,

А тепер пора нам спати!

По хаті ніби перелетів ангел. За кілька хвилин діти вже спали, а мати нечутно ходила по кімнаті, ставлячи чоловікові вечерю, якої той не міг їсти. А коли й він нарешті ліг, то сказав:

— Відтепер я завжди буду вдома.

Дружина затремтіла з радості, проте боялась виявити її і тільки подумки подякувала богу за те, що сталося. Бо хоч там як було з Кнутом, а вийшло на краще!

Розділ другий

Протягом року Ларс став головою громадської ради, головою парафіяльного банку і головним мировим суддею — одне слово, зайняв усі посади, на які його тільки можна було обрати. На засіданнях* окружної ради він першого року мовчав, та коли другого року виступив, то справив таке саме враження, як і на громадських зборах. Бо й тут повів боротьбу з головою ради, переміг його й сам став головою. Звідси шлях вів до стортінга[7], де вже чули про Ларса, тому й обрали його депутатом. Але, незважаючи на весь свій вплив і міцне становище, в стортінгу він весь час тримався в затінку. До більшої влади він не рвався, вважаючи, що краще бути вдома першою особою, ніж зазнати поразки в столиці.

А вдома йому було добре. Коли він у неділю стояв біля церковного муру, парафіяни, повільно проходячи повз нього, шанобливо віталися, а декотрі зупинялись, щоб перемовитися з ним кількома словами. Відразу видно було, що Ларс, стоячи там, порядкує цілою парафією одним порухом своєї соломинки, бо вона завжди стриміла у нього в кутику рота.

І Ларс заслужив пошану, якою користувався у своїх земляків. Вулицю, що нею вони йшли до церкви, прокладено завдяки йому, і нову церкву, біля якої вони стояли, також збудовано завдяки йому. І вулиця, й церква, і багато чого іншого було наслідком діяльності банку, який він заклав і яким сам керував. Бо капітал, яким порядкував банк, давав великий прибуток, і їхня парафія була для багатьох прикладом доброго самоврядування і взірцевого порядку.

Кнут Окре цілком відійшов від громадських справ. Спершу він ще кілька разів ходив на збори, переконаний у душі, що повинен пропонувати свої послуги громаді навіть тоді, як це вже не дає йому задоволення. Та тільки-но він уніс якусь пропозицію, Ларс виставив усі її наслідки в такому світлі, що Кнут трохи ображено сказав:

— Як Колумб відкрив Америку, він не поділив її зразу ж на парафії і єпископства. Вони з’явилися згодом.

Кнут пропонував виділити кошти на перебудову хлівів для худоби. Ларс у своїй відповіді порівняв його пропозицію з відкриттям Америки, і відтоді Кнута почали прозивати Відкривачем Америки. Після цього Кнут вирішив, що коли він більше не потрібен громаді, то краще й не набиватися зі своєю допомогою, і в наступні вибори не виставив своєї кандидатури.

Та оскільки він був людиною діяльною і не міг сидіти склавши руки, то розширив свою недільну школу й завдяки невеличким пожертвам зацікавлених осіб залучив до викладання в ній місіонерів. Скоро його школа стала головним осередком освіти не тільки в їхній, але й у навколишніх парафіях, а сам він був її керівником. Ларс Гегстад із цього приводу якось сказав: коли Кнутові Окре знов знадобляться на щось гроші, то нехай збирає їх за тисячу миль від їхньої парафії.