Читати книгу - "Комашина тарзанка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після кількох днів, проведених у Познані, фіналісти Конкурсу перемістилися до Ґданська, де їх приймали не менш урочисто, а для повноти вражень розмістили у найдорожчому готелі морського узбережжя в Сопоті, десь за годину автомобілем від центру міста. Прес-конференцію довелося перенести через погіршення стану Петрика, якого два дні не відпускав сильний спазм головного болю. Лікар, який супроводжував поїздку, навіть побоювався, що хлопчика доведеться терміново відправити додому. Але біль попустив, і рентген показав, що волосся Петрика виросло ще на кілька міліметрів, небезпечно наблизившись до найчутливіших ділянок кори головного мозку. Тепер він майже безперестанку блював, що зовсім не відлякувало журналістів, швидше навпаки, вони з готовністю підставляли свої мікрофони та відеокамери під бризки Петрикового блювотиння з кров’ю, а ефектні кадри друкувалися на перших полосах газет. Екскурсію історичною частиною Ґданська організатори відмінили, і дітей просто провезли вздовж центральної вулиці, а щоб вони не перевтомилися, всіх посадили в інвалідні візочки, навіть Орисю і Лесю, які ще здатні були пересуватися самостійно. Діти мовчки роздивлялися дощові ринви, які закінчувалися фігурними драконячими головами із литва. Із цих роззявлених пащ у дощові дні на бруківку напевно стікає вода.
У Ґданську їм роздали туристичні буклетики російською мовою, з яких можна було довідатися, що вулички у місті красиві, інтер’єри історичні, готелі комфортабельні, а кав’ярні затишні. «Познанський екскурсовод хоча б дати якісь називав, нехай вони і не запам’яталися, а все ж таки інформація», – подумали собі Орися і Леся. Буклет завершувався фразою: «Тихая, уютная улица Маряцка пленяет романтизмом». І звучало це чомусь майже загрозливо, можливо, через те, що маріїнська символіка в назві вулиці у цьому «моряцькому», ледь не «боцманському» варіанті перекладу відгонила якимось нічним портовим притоном.
Протягом трьох наступних днів діти багато сиділи на морському березі, вдихали вологе повітря і спостерігали за чайками, а останнього ранку перед від’їздом ще раз прогулялися центральною вулицею, куди з бічних провулків м’якими бруднуватими клаптями виповзав туман і прокладав поперечні борозни у заломлених поміж будинками променях сонця. Орися сказала, що її тато, який захоплюється фотографією, називає це «добрим світлом».
Потім довго їхали до Лодзі, дорогою довелося часто зупинятися, бо від постійного блювання Петрик почав втрачати свідомість і лікар боявся за його стан. Подорож тривала майже цілий день, і надвечір діти потрапили нарешті у свої заброньовані заздалегідь номери найбільшого в місті готелю, розташованого за кілька метрів від центральної міської променади під назвою Пйотрковська, яка о цій порі вже світилася всіма неоновими фарбами.
Від екскурсії містом вирішили відмовитися, аби зайвий раз не стресувати хворих, прес-конференцію організували в готелі. Журналісти Лодзі зацікавилися приїздом фіналістів Конкурсу не так численно, як їхні познанські та ґданські колеги. Невідомо, чи була у цьому регіональна специфіка, чи поступова втрата інтересу до події і втома публіки від цілодобових трансляцій ходу мандрівки центральними телеканалами. А можливо, у Лодзі просто було небагато журналістів.
На вечірньому банкеті третього дня після приїзду місцеві організатори розповіли, що з історичної та туристичної точки зору Лодзі не дуже є чим похвалитися, переважно люди гуляють тут уздовж Пйотрковської, а ще можна оглянути старі мануфактури, адже якщо Ґданськ – колиска польської незалежності кінця ХХ століття, то Лодзь – місто перших мануфактур і соціалістичного руху початку того самого століття. З таким визначенням не погодилися Леся і Орися, які самостійно блукали містом після того, як втекли від надокучливих опікунів з інвалідними візками, і були приємно вражені великою кількістю гарних старих кам’яниць та парків, подвір’ями, з яких тхнуло сечею, але всередині ховалися хоча й пошарпані, зате дуже гарні будиночки. Особливо їм сподобалося, що усі таблички з назвами вулиць містили короткі пояснення про те, чому вулицю названо саме так. Наприклад, Марія Склодовська-Кюрі – вчена, Стефан Жеромський – письменник, 3 травня – День польської конституції 1791 року. Тепер дітям нарешті стало ясно, чому у польських містах так багато вулиць 3 травня. Батько Орисі колись казав, що коли потрапляєш до чужої країни і бачиш дати на назвах вулиць, то почуваєшся ошуканим, бо ніколи немає певності, чи це якась невідома тобі історична дата, чи просто всі вулиці тут замість назв мають лише номери, – наприклад, із заходу на схід від 3 до 33, а з півночі на південь від 33 до 200.
Подорож до Кракова здійснили не у міні-бусику, а в машині «швидкої допомоги», винайнятій спеціально для цієї поїздки. Петрикові було зовсім погано, до нього долучився ще й Кєша, у того від частої зміни клімату почався дуже сильний кашель, який важко було зупинити. Газети шаленіли, друкуючи репортажі під заголовками «Діти помирають дорогою», «До Кракова доїдуть тільки двоє, додому не повернеться ніхто» і т. п. Від екскурсії містом традиційно відмовилися, прес-конференцію обмежили до чверті години і провели її просто в невеличкій приватній клініці за містом, куди поселили дітей замість передбаченого програмою готелю на ринку. На прес-конференцію пропускали тільки за спеціальними запрошеннями і суворо обмежили кількість журналістів. Після традиційного питання про наркотики і старанно сфільмованого приступу блювання Петрика раптом піднявся член Товариства за підтримку евтаназії, як було написано великими літерами на його футболці. Замість того щоб задавати питання, він підняв угору руку, замахнувся і щось кинув на сцену. Пролунав вибух.
Нікого з дітей врятувати не вдалося, постраждали також кілька журналістів, які стояли у перших рядах. Терориста затримали і почали резонансний судовий процес, у ході якого з’ясувалося, що українські організатори таки фальшували фінансові документи. І хоча заяви фіналістів Конкурсу та їхніх батьків про відмову від дорогих видів транспорту були справжніми, підробними виявилися самі хворі. Всі страхітливі симптоми були імітованими, а самі діти походили із сімей поважних урядових працівників. Провладна українська преса намагалася мляво виступити на підтримку організаторів, мовляв, пожаліли хворих, та й поплатилися за це життям власних дітей, але звинувачень у корупції все одно з’являлося більше. Світова преса була забезпечена резонансною темою на кілька місяців. Популярність і прибутки Мао Сень-Піна росли в геометричній прогресії.
Оглавление Комашина тарзанкаПовість Це трапиться згодом Як з’явився Сарон Пітагорас Систематичне пригадування Потреба дистанції Читання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комашина тарзанка», після закриття браузера.