Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

«У всьому світі 52000 кінотеатрів на 21 мільйон місць.

Капітали, вкладені в ці театри: 11 мільярдів золотих марок, 60 % цієї суми припадає на Америку.

Інвестиції(вкладення капіталів) у кіноіндустрію Америки досягають 2 мільярдів доларів.

Вартість фільмів— від 200 тисяч до 2’/2 мільйонів і більше доларів кожний.

Протягом року виготовляється 700 художніх фільмів.

Витрати виробництва в процентах:

Оклади артистів: 25

Плата за приміщення та ін.: 20

Декорації: 19

Оклади режисерів, асистентів та операторів: 10

Сценарій: 10

Витрати по натурній зйомці: 8

Плівка: 5

Костюми: 3

__________

100

Витрати однієї кінофабрики(Голлівуд) — кілька мільйонів доларів на тиждень. На зарплаті: 71 письменник, 31 директор, 49 «зірок», армія акторів, технічні службовці…

Вартість кінотеатру— мільйон і більше доларів.

Банк— хазяїн над усіма студіями, над Голлівудом, над 27 тисячами кінотеатрів. Цензура фільмів банком.

Відвідуваннякіно в Америці — близько 10 мільйонів чоловік у день Ціни — від 25 центів до 2 доларів і більше; перший екран — від 2 доларів.

Реклама— тільки газетна — 5 мільйонів доларів.

Р.S.Деякі цифри застарілі. Перевірити новими даними…»

Читати далі у Еллен не було часу, та й нецікаво. Містер Сміт, мабуть, пише якусь роботу про кіно.

Іншим разом Еллен знайшла на столі конверт, який випадково забув Тоніо. На конверті стояла адреса місцевої поштової контори, а адресований лист був до запитання містерові Антоніо Престо.

Це вразило Еллен. Отже, славнозвісний Тоніо Престо ще існує і, напевно, живе десь поблизу. Але чому розірваний конверт опинився на столі містера Сміта? Це була загадка. Можливо, Сміт — близький родич або друг Тоніо Престо? Що ж, це може бути. Але чому містер Сміт ніколи не казав їй, що особисто знає Престо? У Еллен уже не раз виникала думка про те, що між Тоніо Престо, якого вона чудово знала по екрану, і їх пожильцем є якась невловима схожість, незважаючи на те, що Сміт — здорова, нормальна молода людина, а Престо — потвора. Еллен була надзвичайно зацікавлена своїм відкриттям. Але ні з пожильцем, ні навіть із своїм дядьком вона не наважилась поговорити про це. Не можна ж було признатись у своїй нескромній цікавості — читанні чужих паперів. Ореол таємниці викликав у Еллен новий інтерес до містера Сміта. Досі вона вважала Сміта скромним журналістом, невдахою, у якого немає грошей навіть для того, щоб зупинитися в готелі. І ось виявляється, що він має якісь дуже близькі і таємничі відносини з самим Тоніо Престо. І, можливо, тільки з цих причин Сміт оселився в скромному будинку сторожа. Вона почала з посиленою увагою стежити за пожильцем, так що він, кінець кінцем, помітив це й одного разу спитав її:

— Останнім часом, Еллен, ви не спускаєте з мене очей. Чи бува не закохались?

Дівчина зніяковіла, потім немовби аж розсердилась і відповіла:

— І не думала. Це вам тільки здається.

— Що здається? Що ви закохані в мене? Я цього й не кажу. Але що ви якось особливо поглядаєте на мене — це факт.

«Ну почекай же, я тобі відповім!» подумала Еллен і сказала:

— У цьому ви, можливо, й маєте рацію. Справа в тому, що ви чимось нагадуєте мені Тоніо Престо.

Престо зніяковів у свою чергу. «Чи не прочитала вона адреси на конверті? Здається, я забув одного разу на столі. Ні, вона цього не зробить. Еллен надто мало цікавиться мною, щоб читати мої папери».

— Он як! — вигукнув Престо, вже оволодівши собою. — А ви нагадуєте мені, як дві краплі води, одну знайому… У вас багата уява. Так ви, чого доброго, уявите, що я і є Тоніо Престо.

Еллен розсміялась і вигукнула:

— Ну, моя уява не настільки велика. Таких чудес не буває.

Престо зітхнув полегшено, але після цієї розмови став якийсь задумливий і обережний у розмовах з Еллен.

Настрій його знову змінився. Він, мабуть, нервував. Ще частіше ходив у поштову контору. Часто Еллен чула, як він схвильовано крокував по кімнаті. У сад він майже не виходив.

У ці дні Тоніо чекав од адвоката Пірса остаточної відповіді в своїй справі. Пірс уже повідомив Престо, що після того, як губернатор, прокурор та інші учасники прощальної вечері за допомогою доктора Цорна змінили свою зовнішність, проект закону про позбавлення таких осіб майнових прав був повернутий назад. Усю цю історію придумав хитромудрий Пірс, його ж агенти доставили Тоніо і чудодійні порошки Цорна, одержавши їх якимсь невідомим шляхом, — напевно, через підкуплених слуг Цорна.

«Я не сумнівався в тому, що законопроект візьмуть назад, — писав Пірс. — Отже, головну перешкоду усунуто, і лишається тільки формальне встановлення ідентичності вашої нової особи з колишнім Престо. Довести це буде неважко. Перемогою є вже те, що суд визнав вашу довіреність на ведення судових справ і цим самим немовби визнав вашу дієздатність і правоздатність…»

Тепер Пірс спрямував свій вплив і зв’язки на те, щоб суд швидше