Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Сидячи перед екраном телевізора, Кейз-Ол уважно спостерігав цей сумний банкет. Трильйонер був надто розумний і досвідчений, щоб поставитися легковажно до такого настрою «наймудріших».

— Мерзотники! — прошепотів він, не стримавши роздратування.

— Заспокойтеся, любий, — тихо сказала Мей. — А як, по-вашому, повинні реагувати барани, яких женуть до різниці?

— Барани? Ні, моя люба, це хижаки, та ще й з гострими іклами, але їм не вистачає хоробрості. — Він вимкнув телевізор, підвівся. — Ну, що ж, Мей, їдьмо!

Через кілька хвилин темним тунелем уже мчав електропоїзд, у якому було тільки троє пасажирів. Куди вони їхали? Що замислив трильйонер? Айт цього не знав. Доводилося чекати. В усякому разі, виїхати звідси і лишити «наймудріших» Кейз-Ол не міг.

Електропоїзд заїхав до порту, зупинився на пристані.

— Лишайтесь тут, моя люба! — сказав Кейз-Ол і швидко попрямував до головного трапа «Монії». Незабаром за кормою лайнера завирувала вода. «Монія» повільно рушила вперед, м'яко торкнулася причалу. В її носовій частині розчинилися широкі ворота. Звідти почала виповзати якась потвора, схожа на велетенську сколопендру. Її лускатий панцир вібрував і виблискував. Потвора обмацувала простір перед собою довгими пружними сяжками і одкидала геть усе, що траплялося на шляху.

— Непогано! — промимрив Айт.

Він збагнув, що Кейз-Ол хоче вдарити по своїх нестійких спільниках новим козирем, продемонструвати не бачену досі машину знищення.

Потвора підповзала все ближче. Айт, вдаючи переляк, повільно одступав. А Мей пішла вперед.

— Ну? — глузливо запитала дівчина, коли металеві сяжки майже торкнулись її ніг.

Потвора ніби цього й чекала. Вона схилила голову в незграбному поклоні і завмерла.

— Чудово! — Кейз-Ол легко зіскочив на землю з відкритої кабінки на спині потвори і став проти Мей. — Машина вклоняється вам, хоробра царице краси! Це не якийсь жалюгідний автомат. Вона все розуміє! І скоряється кожному слову володаря! Сідайте, моя люба!

«Машина розуміє! — глузливо подумав Айт. — Якби ти, дурню, знав бодай десяту частину того, що знає з кібернетики інженер Айт, то збагнув би, що ця машина скорятиметься не тільки тобі! Вона стане з твого служника твоїм найстрашнішим ворогом і зробить те, чого не зумів би зробити бідолашний Ем!»

Айт зустрівся поглядом з Мей. В її очах теж не було ні подиву, ні захоплення. Тільки промайнули жваві смішинки — так, ніби й вона прекрасно знала можливості цієї електронно-обчислювальної злагоди і всю глибінь самоошукання Кейз-Ола.

А трильйонер пишався своєю могутністю.

— Вперед!

Машина враз рушила з місця, обережно обминула електрокар, посунула до воріт тунелю, розчинила їх і помчала в напрямку Уранії.

Трапилось нещастя: розумна й лагідна «Крихітка», улюблениця всіх працівників інституту автоматики Союзу Комуністичних Держав, збожеволіла.

З банькуватими очима-локаторами, з незграбними кінцівками краба, метляє вона з кутка в куток в одному з боксів полідрому, обмацуючи стіни та підлогу. Інколи вона зупиняється, наче щось обмірковуючи, потім береться за своє. Видно, що найдужче її цікавлять ділянки боксу, перекриті надійними сталевими дверима.

В кабіні спостереження — двоє: інженер Дейв та його вчитель, підстаркуватий директор інституту автоматики. Обидва не зводять очей з «Крихітки».

— В чому справа, професоре? — запитує Дейв. — Ми щойно перевірили всю схему. Ніяких пошкоджень немає, контрольні завдання виконуються абсолютно точно. І от — як бачите… Ввімкнулась самостійно і рветься геть з приміщення.

— Випустіть її…

— Не можна, професоре! — стривожено заперечує Дейв. — Вона там наробить бешкету.

— Випустіть.

Знизавши плечима, Дейв клацнув вимикачем.

Важкі ворота повільно піднялись. «Крихітка» насторожилась, підповзла до отвору.

В сусідньому боксі стоїть майже така ж, тільки менша, кібернетична споруда. Це — перша, ще недосконала модель електронно-обчислювального апарата з самопрограмуванням. Її електронний мозок вимкнено, атомний реактор вийнято. Рухатись вона не може.

Зі своєю старшою сестрою кібернетична «Крихітка» стикається вперше. В її системі машинних рефлексів немає таких, що визначали б родинні почуття. Навпаки, інженер Дейв запрограмував дії так, що машина сприймає кожен невідомий предмет як потенційного ворога. Тепер він і сам цьому не радий.

— Хижак. Справжнісінький хижак, — у голосі інженера чується майже розпач.

Незнайому споруду, яка не виявляє агресивних намірів, за програмою треба дослідити, обминути. Але ж це — за програмою. А насправді, тільки скінчився процес аналізу, «Крихітка» зірвалася з місця, налетіла на свою сестру й почала шматувати її.

«Крихітка» — машина універсальна. Її сяжки обладнані газовими різаками, пилками, гайковертами. Всі ці інструменти пущено в хід. Вона діє не навмання, а насамперед добирається до пристроїв керування своєї жертви. І в цьому є щось огидне й страшне: з отакою байдужістю та методичністю навіть різник не білує забиту тварину.

— Що ти робиш, клята?! — блідий інженер Дейв ледве стримується, щоб не вигукнути в мікрофон беззаперечну команду «Стоп!».

— Не хвилюйтесь, Дейв… — Директор інституту зосереджений, але спокійний. — Коли вона почала виявляти схильність до агресивності?

— Днів зо три тому. Обминаючи «міни», вона поповзла просто на нас із братом. А сьогодні вранці її охопила манія руйнування.

— Руйнування? — директор з сумнівом похитав головою. — А що робить «Крихітка» з деталями поруйнованих машин?

— Не знаю, бо не дозволяв їй руйнувати.

— Ну, то зараз побачимо.

«Крихітка» продовжувала свою справу. Швидко й упевнено вона розбирала машину на складові частини, пошкоджені деталі викидала геть, а придатні дбайливо сортувала. За якусь годину від складної будови лишився самий каркас та кільканадцять купок