Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

— Я для себе залишив, — одізвався один із тих, що розмовляли, і показав рушничний набій.

Похмурий відійшов від вікна і став у кутку.

— Ну, хто хоче від своєї, не чекістської — підходь…

Вставали і підходили по одному. Цілувалися з похмурим.

— Прощай, Андрію…

— Прощай, друже! Куди хочеш?

— В чоло…

Вистрелив у чоло.

Підходить другий.

— Прощай! Куди бажаєш?

— У серце…

Вистрелив у серце.

Вистріляв усі набої з рушниці й револьвера.

А залишилося ще декілька повстанців, що не мали зброї.

— Ну, а ви, хлопці, вибачте… Погарячкували — не залишили для вас. Візьмете у нас рушниці й без набоїв кинетеся на чекістів, щоб до льоху не йти… Ну, отамани, — усміхнувся похмурий до товаришів із рушницями, — ставайте. Хай хоч раз вами покомандую. Загородній! У тебе револьвер?

— Револьвер і одна…

— Ставай проти мене, я собі теж у револьвері залишив.

Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них — інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою — направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

— Ну, готово? — радів чогось похмурий. — Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу.

Ті, що залишилися, забрали повстанські рушниці. Тільки чекісти з червоноармійцями вдерлися на поверх, — кинулися їм назустріч. Порозбивали кольбами кільком голови, та червоні, знаючи, що набоїв повстанці вже не мають, не стріляли. Пов’язали їх живими.

Сильно побили. Ввечері забрали до льоху.

Оповідав потім дозорець, що сам комендант Київської ГПУ Ріхтер повідрубував їм голови сокирою. Вночі вивезли всіх і закопали. Не знаю, чи на Лисій горі, чи на Собачій тропі. І там, і там розстріляних ҐПУ закопує…

Розпитую Фіму Салганіка, як виглядав «похмурий». Нема сумніву… Чорнота. Вічна пам’ять, побратиме!»[479]

Часто розгадка, здавалося б, складної проблеми, у нас перед очима. Треба тільки бути уважнішим… У післямові до другого тому «Холодного Яру», який вийшов 1961 року, Юрій Горліс-Горський помістив критичну заувагу холодноярця Пилипа Постоленка до першого тому.

«Пан Постоленко зазначає в листі, — писав Юрій Горліс-Горський, — що я «чиню кривду», бо одних, як, наприклад, Чорноту, з яким він разом «бурлачив», — (я роблю) «аж занадто героями», а про інших нічого не згадую. Якщо не помиляюся, (пан Постоленко) має на думці тих, що їх при мені в Холодному Яру вже не було: чи то загинули, чи силою обставин потрапили в інші осередки Визвольної боротьби. Не згадую, бо мало або й таки нічого про них не знаю».[480]

Як гарно, що Пилип Постоленко наважився покритикувати автора роману «Холодний Яр», — тим самим холодноярець Постоленко розвіяв мої сумніви! Був-таки Чорнота! Не вигаданий це герой, а справжній.

А в документах він фігурував, напевно, під іншим іменем. Можливо, під своїм власним. А може, й під іншим псевдонімом — адже не секрет, що підпільники, щоб заплутати чекістів, мали по кілька вигаданих імен. Наприклад, Кость Пестушко, очоливши Степову дивізію, взяв собі псевдо Степовий, а згодом змінив його на Блакитний. Напевно, не один читач чи дослідник вважав, що це різні люди — Пестушко, Степовий і Блакитний, — хоч була це одна людина… І все ж таки, яке справжнє прізвище Чорноти?

У романі «Холодний Яр» свідок Фіма Салганік стверджує, що Чорнота і Загородній, усвідомлюючи безвихідне становище, поцілувались на прощання і застрелили один одного, а у спогаді, опублікованому в «Літописі Червоної Калини»,[481] Горліс-Горський, описуючи ту ж саму подію, вже пише, що один одному в серце вистрелили Загородній і Добротковський. Виходить, що Чорнота і Добротковський — одна й та ж людина.

У списку вбитих 9 лютого 1923 року є два повстанці з подібним прізвищем: під № 26 значиться Добровольський Олексій Трохимович, а під № 32 — Дробатковський Юрій Володимирович. То кого ж мав на увазі Юрій Горліс-Горський — Юрія Дробатковського (Дроботковського) чи Олексія Добровольського?

З кримінальної справи Олексія Трохимовича Добровольського, «казака банды Зализняка» (Мефодія Голика-Залізняка), довідуємося, що Олексій народився 17 березня 1899 року. Закінчив однокласне земське училище. Був прописаний у Єлисаветградській волості Єлисаветградського повіту. Спочатку воював у загоні Пилипа Хмари. Арештований у Звенигородці 29 вересня 1922 року.[482]

А Юрій Дроботковський (Дробатковський) народився 30 червня 1896 року в дворянській родині на хуторі Татьянівка Нечаївської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область).[483] Його матір’ю була Аделаїда Генріхівна — «саксонская подданная».[484]

З роману Юрій Горліса-Горського Чорнота постає як високоосвічена людина, яка читає твори Канта, Ренана, Вольтера, Толстого, Руссо, Шекспіра, Маркса і Енгельса, Лассаля…[485] Сумнівів практично не лишається: під псевдонімом Чорнота у Холодному Яру діяв Юрій Дроботковський. Слід й зазначити, що