Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Для того, чтобы охарактеризовать деятельность Яковенко, необходимо несколько остановиться и охарактеризовать состояние Холодноярского района к тому моменту.

В силу своих природных условий Холодноярский район с прилегающими к нему лесами представлял из себя кипящий котел петлюровского бандитизма. Вокруг Холодноярского повстанкома группировалось громадное количество повстанческо-бандитских отрядов, которые по директивам закордонного петлюровского штаба производили разрушительную варварскую работу, совершая налеты, грабежи, разрушение железнодорожных путей, остановку поездов и масовые убийства. Работа их в общем и целом была направлена к подтачиванию устоев Советской власти и попыток свержения ее, путем неоднократно поднимавшихся в этом районе вооруженных восстаний. После широкого разгрома целого ряда петлюровских повстанческих комитетов и организаций, произведенного органами ГПУ, знаменитый Холодный Яр (в силу тех же условий, указанных выше), Холодноярский повстанком с его бандитскими отрядами продолжал свое существование. Одно время Холодноярский Повстанком принял на себя общее руководство повстанческими организациями всей Украины, проводившими на территории последней аналогичную, не менее варварскую работу. Во всей этой «прелестной» работе, стоившей масы крови рабочим и крестьянам Советской России (виділено мною. — Р.К.), самое активнейшее участие принимал Яковенко, руководя и вдохновляя эту работу…

После разгрома Холодноярского повстанкома и частичной ликвидации бандитизма в этом районе часть петлюровских «рыцарей» попадает к нам в руки, часть сдается на милость советской власти, но Яковенко, как непримиримый враг последней… чувствуя за собой целый ряд тягчайших преступлений, решает в руки советской власти не сдаваться и, спасшись от ареста, вновь перебирается в Елисаветградский район, уходит в глубокое подполье, прекрасно законспировывается и начинает ждать нового удобного момента с целью, быть может, с еще большей энергией, начать новую борьбу с Сов. властью…

Лишь при окончательной ликвидации бандитизма в Елисаветграде и Холодноярском районе, произведенной Полномочным Представительством ГПУ в августе месяце 1922 г., в числе других видных петлюровских атаманов и деятелей удалось арестовать и Яковенко.

Таким образом, из всего вышеизложенного видно, что Яковенко в течение всего периода существования Сов. власти на Украине являлся ярым ее противником, все время вел с Сов. властью непрерывную борьбу… Все изложенные выше преступления предусмотрены ст. ст. 58, 63 и ч. 1 76-й УК УССР…»[475]

Що казати, високу оцінку дали вороги козакові з Полтавщини Григорію Яковенку!

«Способный организатор-подпольник… Прекрасный конспиратор… Большой стаж подпольщика, великолепная конспирация давали возможность Яковенку долгое время оставаться безнаказанным. Искусно агитировал крестьян… Непримиримый враг советской власти… Ярый противник… Непрерывная упорная борьба с Советской властью…»

Справу Григорія Яковенка передали на розгляд Надзвичайної сесії Київського губернського революційного трибуналу, яка 2 лютого 1923 року ухвалила розстріляти його.

«Завершуючи опис свого життя і праці, — підсумовував Григорій Яковенко, — додаю, що, вважаючи себе чесним селянином, люблячи селян, віддав їм все життя, добробут родини. Я жив їхнім життям, знав їхні проблеми, психологію і разом з ними повстав проти уряду, який не рахувався з ними».[476]

Григорій Яковенко загинув у Лук’янівській в’язниці 6 лютого 1923 року за нез’ясованих обставин — його задушили.[477]

На момент смерті він був неодружений, тож нащадків по собі не залишив. Жаль!

Шкода, що й досі держава, за яку він боровся, не згадала його добрим словом. Навпаки, згідно із законами, які діють в Українській державі, Генеральна Прокуратура продовжує таврувати його як бандита і вважає, що реабілітації він не підлягає.

Ось така правда життя!

Найзагадковішою постаттю серед холодноярських старшин для мене завжди був Андрій Чорнота. Досі ніхто не міг відповісти, звідки він родом, яке його справжнє прізвище, хто були батьки, чи мав братів і сестер. Інформація про нього обмежувалася розповіддю Юрія Горліса-Горського в романі «Холодний Яр».

Ми знаємо, що брати Чучупаки родом із Мельників, Іван Петренко — з Михайлівки (Прусів), Сидір Темний — із Грушківки, Прокіп Пономаренко — з Лубенців, Яків Мамай і Павло Солонько — із Боровиці, що над Дніпром. Знаємо, звідки походили Кость Блакитний, Яків Водяний, Ларіон Загородній, Юхим Ільченко, Микола Кібець-Бондаренко, Іван Компанієць та багато інших отаманів Холодного Яру. Їхні прізвища зустрічаються у більшовицьких документах і спогадах учасників тієї кривавої боротьби. А про Чорноту? Чому так мало відомостей про улюбленця холодноярських селян і кількох поколінь читачів роману «Холодний Яр»?

Чимало віднайшов я спогадів і документів, зокрема і в Державному архіві СБУ, які підтверджують правдивість цього роману. Але ніде не виявив хоч би якого офіційного паперу про Андрія Чорноту. Про братів Чучупаків згадок багато, вистачає згадок і про чорноліського полковника Пилипа Хмару, отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, інших учасників Визвольної боротьби, а от із Чорнотою проблема.

І закрався у серце сумнів: а може, це художній образ, може, не було такого чоловіка взагалі? Тим більше що у рапорті «начальника ОАЧ» Фріновського від 10 лютого 1923 року прізвища Чорноти серед убитих під час повстання у Лук’янівській в’язниці немає.[478] Хоч мав би бути, адже в романі Юрія Горліса-Горського (щоправда, зі слів іншого чоловіка — свідка Фіми Салганіка) про повстання 9 лютого читаємо таке:

«Майже чотири години серед Києва точився бій. По одному переставали стріляти холодноярці. Один, похмурий такий, що стріляв найуважніше, обернувся.

— Чого перестали?

— Один набій залишився… — відповідають звідусіль.

Зняв рушницю з підвіконня.