Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

без мого покриву, пересвідчився, що я викапаний єгу, тільки з білішою і не такою волохатою шкірою та коротшими пазурами. Він додав, що я намагався переконати його, нібито на моїй батьківщині, та й по інших країнах усім порядкують обдаровані розумом єгу, а гуїгнгнми в них раби; але він помітив у мене всі прикмети звичайного єгу, хіба що трохи більш отесаного завдяки крихті розуму; проте розумово я настільки ж нижчий від гуїгнгнмів, наскільки їхні єгу нижчі від мене. Далі він розповів, що чув од мене також про наш звичай холостити молодих гуїгнгнмів, щоб приручити їх, і про те, що така операція легка й безпечна; висловивши думку, що нема нічого ганебного в тому, щоб учитися мудрості в тварин, як-от працьовитості в мурашок, а будівельного мистецтва - в ластівок (так я перекладаю слово ліганнг, хоч то куди більший птах), він запропонував ужити цей спосіб до їхніх молодих єгу, що допоможе не тільки зробити їх слухнянішими й мати від них більше користі, а й винищити за одно покоління всю їхню породу, не вдаючись до вбивства. Разом з тим він радив негайно поновити виховання ослів, тварин, з усякого погляду кращих за єгу; вони мають ще й ту перевагу, що можуть працювати з п'ятирічного віку, а не з дванадцяти років, як єгу.

Оце й усе, що визнав за потрібне розповісти мені тоді про велику раду мій хазяїн. Але він зволив приховати одну подробицю, що стосувалась особисто мене. Невдовзі я відчув її нещасливі наслідки, як свого часу довідається читач, і відтоді починаються всі мої дальші злигодні.

Гуїгнгнми не знають письма, і через те всі їхні знання базуються на усних переказах. Але в народу, що живе в такій злагоді, плекає в собі самі чесноти, керується тільки розумом і до того ж відірваний від решти світу, історія дуже проста й не обтяжує пам'яті. Я вже казав про те, що гуїгнгнми ніколи не хворіють, а тому не мають потреби в медиках. Проте в них є чудові ліки з трав на ті випадки, коли вони поранять чи заб'ють бабку, ногу або якусь іншу частину тіла.

Гуїгнгнми обчислюють час за періодами обертання сонця та місяця, але не вживають поділу на тижні. Вони досить добре обізнані з рухом цих двох світил і розуміють природу затемнень. На цьому й кінчаються їхні астрономічні знання.

Треба визнати, що в поезії вони далеко перевершили всіх смертних; влучність їхніх порівнянь, точність і докладність описів неможливо переказати. Їхні вірші, рясніючи й тими, й другими, вславляють приязнь і зичливість або складаються, як було вже зазначено, на честь переможця на перегонах чи інших змаганнях. Будівлі гуїгнгнмів хоча й невигадливі і навіть грубі на вигляд, зате дуже зручні й добре захищають мешканців від спеки та від холоду. В тій країні є дерево, в якого, коли воно доходить сорока років, слабне коріння і стовбур падає від першої бурі. Росте воно надзвичайно прямим, і, загостривши верхівку гострим каменем (гуїгнгнми не знають заліза), вони встромляють такі стовбури в землю дюймів на десять один від одного, а потім переплітають вівсяною соломою або пруттям. Таким самим способом роблять і покрівлі та двері будинків.

Западина між копитом та бабкою передньої ноги править гуїгнгнмам за руку, і вони орудують нею з неймовірною спритністю. Я сам бачив, як біла кобила в домі мого хазяїна просунула нитку крізь вушко голки (голку й нитки я дав їй умисне з цією метою). Вони доять корів, косять овес і виконують усяку роботу, яку ми робимо руками. У їхньому краю є твердий кремінь, яким вони обточують інше каміння й виготовляють клини, сокири та молотки. Знаряддям, зробленим з цього кременю, вони косять сіно та дикий овес, яким укрито більшість їхніх полів. Потім єгу звозять з поля копи та стоги і слуги молотять овес копитами в особливих критих повітках, а зерно складають у комори. Гуїгнгнми виготовляють грубий дерев'яний посуд, а також і череп'яний, висушений на сонці.

Коли з ними не станеться якогось нещасливого випадку, то гуїгнгнми помирають тільки від старості, і ховають їх у найпотаємніших місцях, причому друзі й родичі небіжчика не виявляють ні радості, ні суму, та й сам він, помираючи, тужить за світом, який має залишити, не більше, ніж той, хто йде додому від сусіди. Пригадую, одного разу мій хазяїн запросив до себе в якійсь важливій справі свого знайомого з родиною. Та в умовлений день, дуже запізнившись, з'явилася тільки його дружина з двома дітьми. Вона навела на своє виправдання дві причини. Перша була та, що вранці її чоловік лгнувнг. Це слово надзвичайно виразне і в перекладі означає: повернувся до своєї праматері. Другою причиною запізнення було те, що вона довго радилась із слугами, де краще поховати небіжчика. Я помітив, що трималася вона так само весело, як і всі інші. Місяців через три померла й вона.

Живуть гуїгнгнми звичайно років до сімдесяти - сімдесяти п'яти і дуже рідко до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті вони починають підупадати на силі, хоча й не відчувають ніякого болю. О цій порі їх часто відвідують друзі, бо їм самим виходити з дому вже не так легко й приємно, як раніш; проте, коли їм залишається жити десять днів (а гуїгнгнми рідко помиляються в своїх розрахунках), то вони віддають візити найближчим сусідам, що приходили до них. Везуть їх у запряженому єгу, зручному екіпажі, на зразок наших саней, яким вони користуються й тоді, коли постаріють, або їдуть у далеку путь, або пошкодять собі ногу. Віддаючи ці візити, гуїгнгнм урочисто прощається з друзями, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої округи своєї країни, де він має прожити решту свого життя.

Не знаю, чи варто відзначити те, що в мові гуїгнгнмів немає слів, які означали б щось погане, крім тих, які пов'язані з потворністю або вадами єгу. Таким чином, щоб сказати про недогляд слуги, провину дитини, камінь, який порізав ногу, негоду тощо, вони до відповідного слова додають єгу, як-от: ггнм-єгу, вгнаголм-єгу, інлгмнд-вігл-ма-єгу, а погано збудоване приміщення називають ін-голмгн-мроглнв-єгу.

Я з великою приємністю міг би розказати ще багато чого про звичаї та чесноти цього прекрасного народу, але, збираючись незабаром опублікувати про нього окрему книгу, відсилаю читача до неї, а сам тим часом почну розповідь про страшне лихо, яке спіткало мене.

 

Розділ X

 

Власна господа автора та його щасливе життя серед гуїгнгнмів. Спілкуючися з ними, він