Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Я влаштував свою маленьку господу на власний смак. З наказу хазяїна мені збудували оселю за тамтешнім зразком ярдів за шість від хазяйського дому, і я сам обмазав стіни та долівку глиною і застелив очеретяними матами, які виплів своїми руками. Натіпавши диких конопель, що ростуть там, я зробив собі щось на зразок матраца й набив його пір'ям різних птахів: я ловив їх сильцями, сплетеними з волосся єгу, і ласував пресмачним пташиним м'ясом. З допомогою гнідого лошака, що виконував найважчу частину роботи, я ножем змайстрував собі два стільці. Коли мій одяг перетворився на лахміття, я пошив собі одежу з шкурок кролів та ще одного гарненького пухнастого звірятка, приблизно такого ж завбільшки; його називають ннугног. З них же зробив я собі й дуже пристойні панчохи. Черевики я підбив шматками дерева, прикріпивши їх до старих передків, а коли й передки зносилися, зробив нові з висушеної проти сонця шкіри єгу. З дупластих дерев я часто діставав мед і домішував його до води або їв із своїм вівсяним хлібом. Ніхто не міг би краще, ніж я, ствердити правдивість відомих висловів про те, що природу неважко вдовольнити і що скрута - мати винахідливості. Я був цілком здоровий тілом і спокійний духом; мене не хвилювали ні зрадництво чи невірність друга, ні образи явного чи прихованого ворога. Мені не треба було вдаватися до підкупу, лестощів або звідництва, запобігаючи ласки в якогось можновладця чи його фаворита. Я не потребував захисту ні від обману, ні від насильства. Тут не було ні лікарів, щоб руйнувати моє тіло, ні юристів, щоб обдирати мене, ні шпигунів, щоб стежити за моїми словами та вчинками, а тоді за гроші обвинувачувати мене в чому-небудь. Тут не було лихословів, огудників, наклепників, злодіїв, розбійників, грабіжників, адвокатів, звідників, блазнів, картярів, політиканів, дотепників, іпохондриків, нудних балакунів, сперечальників, насильників, убивць, жмикрутів, лідерів і членів партій чи політичних угруповань, людей, що словами чи прикладом підбивали б на розпусту; не було в'язниць, катівських сокир, шибениць, кари батогами і ганебних стовпів; не було шахраїв крамарів і крутіїв ремісників; не було бундючності, марнолюбства, удаваної дружби; не було джиґунів, бешкетників, п'яниць, повій і пранцюватих; не було сварливих, розпусних, марнотратних жінок; не було тупих, бундючних педантів; не було докучливих, вибагливих, дріб'язкових, галасливих, нікчемних, самовдоволених, велемовних приятелів; не було ні мерзотників, що піднеслися з бруду завдяки своєму нечестю, ні благородних людей, кинутих у багно за свої чесноти; не було лордів, скрипалів, суддів та вчителів танців.

Мій хазяїн робив мені честь, знайомлячи з багатьма гуїгнгнмами, що приїздили до нього в гості, і ласкаво дозволяючи бути присутнім у кімнаті під час їхніх розмов. І він, і його знайомі часто поблажливо розпитували мене і вислухували мої відповіді. Іноді я мав щастя супроводити хазяїна, коли він складав візити. Я ніколи не дозволяв собі багато говорити, а лише відповідав на запитання, та й то звичайно з великим жалем, бо шкодував часу, який міг би використати куди краще, слухаючи і вдосконалюючись. Справді-бо, для мене було невимовною втіхою мовчки слухати їхні розмови, де кожне слово мало глибокий сенс і в усьому панувала надзвичайна чемність без найменшої церемонності; де й самі говорили, і слухали інших з однаковим задоволенням; де нікому ніколи не перебивали мови й не знали ні нудьги, ні зайвого запалу, ні розбіжності думок. Гуїгнгнми вважають, що недовга мовчанка в бесіді тільки корисна, і, на мій погляд, вони мають рацію, бо тоді в мозку виникають нові думки, які дуже пожвавлюють розмову. Звичайні теми розмов у них такі: дружба й зичливість, суспільний лад і господарство; іноді спостереження над явищами природи, стародавні перекази, межі доброчесності й непомильні закони розуму; іншим разом - ті чи ті питання, які мала розв'язати найближча велика рада; і дуже часто - найкращі зразки поезії. Не хочу хвалитись, але все-таки скажу, що не раз предметом розмови була й моя скромна особа: користуючись із моєї присутності, хазяїн розповідав приятелям про мене та мою батьківщину, і це давало їм привід висловлювати не дуже втішні думки про людство; через те я не повторюватиму їхніх слів, а лише дозволю собі сказати, що мій хазяїн, хоч як це дивно, розумів природу і їхніх, і наших єгу краще, ніж я сам. Він перелічував усі наші хиби та вади, називаючи й багато таких, про які я навіть не згадував,- для цього йому досить було уявити собі, як поводилися б на нашому місці їхні єгу, коли б мали крихту розуму; із цього він робив аж надто слушний висновок, що людина - надзвичайно мерзенне й жалюгідне створіння.

Щиро признаюся, що всі свої невеликі знання, хоч чогось варті, я завдячую тільки напучуванням мого хазяїна та розмовам між ним і його приятелями, тим розмовам, свідком яких я був; і мушу сказати, що я пишався б куди більше, підкоряючись їм, ніж керуючи найбільшим і наймудрішим парламентом Європи. Мене глибоко вражали сила, краса і спритність гуїгнгнмів, а поєднання в них усіх чеснот сповнювало мене величезною пошаною до цих милих і приязних створінь. Щоправда, спершу я не відчував перед ними побожного трепету, властивого єгу та всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром, значно швидше, ніж я гадав, він охопив і мене, тільки до нього домішувалися шаноблива любов і щира вдячність за те, що вони ласкаво вирізняли мене з решти представників моєї породи.

Згадуючи свою родину, приятелів, земляків та людство загалом, я бачив їх такими, якими вони були насправді: справжнісінькими єгу і виглядом, і вдачею, хіба що трохи більш отесаними та обдарованими мовою; істотами, які використовують свій розум лише на те, щоб розвивати й примножувати вади, притаманні від природи їхнім братам з країни гуїгнгнмів. Коли мені траплялося бачити свою постать, відбиту у воді ставка чи озера, я з жахом та відразою відвертав обличчя і ладен був краще дивитися на звичайного єгу, ніж на самого себе. Розмовляючи з гуїгнгнмами і з захопленням спостерігаючи їх, я поволі почав наслідувати їхні манери та рухи і, зрештою, так засвоїв їх, що мої приятелі ще й тепер з осудом кажуть, нібито я бігаю по-конячому. А втім, я сприймаю це як велику похвалу і признаюся, що не вважаю за