Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Не знаю, чого мені хотілося більше – продовжити чи терміново повернутися до номера, але Дрон зупинятись не збирався. Ішов собі далі, як ні в чому не бувало.

Роздратовано пофиркавши, я попрямувала за ним.

Визначити, скільки місця займають покої Вожака, не вдалося: у кабінет вів окремий вхід через приймальню. Приймальня виявилася багато, з претензією обставленою широченною кімнатою з купою диванів. Скільки ж тут народу чекає аудієнції?

Втім, зараз вона стояла пустою, тільки охорона на вході в сам кабінет перегородила нам шлях.

– У чому справа? – холодно спитав Дрон.

Пси, схоже, були з тих, яких так просто не проймеш. Дійсно охорона, а не всяка дрібнота збудлива.

– Вибачте, пане, – повідомив один з них, шанобливо вклонившись, – але ми не можемо пустити до кабінету сторонніх, – з цими словами всі погляди схрестилися на мені.

– Гаразд, – несподівано поступився Адран, чим поставив мене в тупик. – Аліс, почекай тут.

Я не поспішала погоджуватися, поглядаючи на двох накачаних бойовиків. Таким скрутити мене нічого не варте, навіть нові властивості шкіри не допоможуть!

– Відповідаєте за неї головою, – кинув Адран, заходячи у широкі двері.

Звідти на мить майнув кабінет, обставлений у тому самому стилі і з тією ж претензією, що й приймальна.

Ну і навіщо він взяв мене, питається? Невже не знав, що не пустять? Я б зрозуміла, якби хоч спробував...

У глибині душі зародилася образа. Я-но думала, ми разом щось шукаємо. Навіть не наполягала, щоб він мені далі розповідав – не сумнівалася, дізнаюся все в процесі.

Поглянувши на охоронців, що робили вигляд, ніби моє вбрання їх зовсім не хвилює, я пройшлася вздовж стін, роздивляючись картини.

Звідти позирали портрети Вожака та його сім'ї – першої дружини, матері Дрона, всіх синів. Тільки Макіри, зауважила зі зловтіхою, не помітно. І тут же з сумом – я й сама сюди навряд чи потраплю, навіть якщо Дрон захоче залишити мене поряд. В якості кого? Може, одразу прояснити це питання?

Немов у відповідь усередині завібрувало, вибиваючи всі здорові думки. Схоже, до закінчення повні зі з'ясуваннями доведеться почекати. Хоча саме зараз, напевно, найпростіше від Дрона отримати якісь обіцянки.

Втім... Я кинула погляд на охоронців і засумнівалася. Схоже, мій дракон не втрачає можливості тверезо мислити навіть зараз! Чи не для того взяв мене? Щоб відволіклися і не помітили, як довго він стирчить у кабінеті?

Насилу перебираючи ногами, я пройшла до одного з далеких диванів та села.

Вібрація трохи змінилася, викликаючи бажання зняти пластину, що прикривала, і почати себе пестити. Схоже, я вже готова була навчитися такому корисному в моїй ситуації заняттю, але ж не при охоронцях, що пожирали мене очима та носами?!

Кульки вібрували, наповнюючи збудженням, але замало для розрядки. Хотілося вигнутись, відчути сильні чоловічі руки на грудях, я вже майже готова була звати Дрона! І, здається, почала помуркувати, коли вплив припинився.

Охоронці трохи видихнули, я ж навпаки, жадала костити песячого дракона всіма можливими епітетами!

Так тривало ще кілька разів, з перервою хвилин у п'ятнадцять-двадцять. Щойно ми з охоронцями встигали заспокоїтися, як Дрон активував вібрацію по новій.

Насамкінець я вже відверто раділа, що переді мною пси-професіонали, а не шавки на кшталт Берта. Які, до того ж, шанують Дрона за головного і не посміють зачепити його жінку. Навіть якщо вона не зовсім пристойно звивається і іноді стогне.

В один з таких моментів, коли я в черговий раз була близька до піку, але ніяк не могла розрядитися, двері відчинилися, являючи середнього синочка у всій красі.

Схопившись, я збиралася впитися кігтями в його нахабну морду, але холодний, сталевий погляд зупинив цілком виправданий порив.

Гаразд, мабуть, при підлеглих не дискредитуватиму його. Доки. Вчора і так мене від друзів розлючений тягнув.

Я повільно наблизилася, намагаючись не виляти стегнами як стурбована самка. Спробуй не виляти, з такою конструкцією з вібруючих кульок між ніг!

– Готова? – усміхнувся Дрон, владним жестом погладивши мою попку.

– Не можу дочекатися, коли покажу, наскільки, – муркотнула я.

Сталевий погляд набув насторожених ноток, але мерзотник, мабуть, теж вирішив при сторонніх відносин не з'ясовувати. Правильно, любий. Чорта з два я до тебе сьогодні прийду! Будеш сам у своїх ланцюгах біснуватись, а я хоч висплюсь.

Чесно зізнатися, я далеко не була впевнена, що протримаюсь на цьому рішенні до ночі, хоч день уже давно перевалив за середину. Але старанно культивувала і його, і власну злість. Майже всю дорогу. Навіть коли Дрон вимкнув пульт, полегшивши мені ходьбу. Аж до того моменту, як на одних із шикарних мармурових сходів, уже неподалік драконячої вежі, нам зустрілися його дружки на чолі з Уданом.

Я впізнала Шона, парочку багатих синочків із зали, слинтяя, який просив мене помацати, і ще трьох з тих, хто витріщався в кріслі під душем. І не тільки витріщався.

– Ти вчора не дочекався мене, брате, – промовив Удан, розтягуючи слова. – Ходять плітки, кішка не слухалася?