Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

- Та припини. Впевнена, що ти чекаєш не дочекаєшся, щоб добратися до свого десерту в особі Плутара. – шепотом мені торочить Таня, коли ми були уже в коридорі. – Насолоджуйся своїм святом.

- Дякую, люба. - Міцно обіймаю подругу. Так хочеться, щоб і в неї усе склалося якнайкраще.

Слідом за нами виходять чоловіки. Мовчки потискають одне одному руки в знак прощання. Стас підходить до Тані, щоб попрощатись.

- Я радий, що в Аліни є така подруга. – щиро говорить мій коханий. – Таня, я хотів би з тобою завтра переговорити по одній справі. Якщо зможеш зустрітися зі мною зранку, я б під'їхав до твого будинку. Це не надовго, багато часу не займе. 

- Гаразд. – трохи збентежено відповідає подруга. Та і я здивована таким поворотом.

- Щасливо, Аліна! Ще раз вітаю! – звертається до мене Богдан, вже хотів по старій звичці обійняти мене, проте вчасно зупинився.

- Дякую. – з посмішкою відповідаю другу, помітивши його маневр.

- Радий був бачити тебе Потоцький. – кидає Комарчевський Стасу.

- Навзаєм. – крізь зуби витискує з себе Стас.

Друзі покидають мою квартиру. І ми залишаємось наодинці.

Не встигають двері зачинитись, як Станіслав притягує мене до себе та кидається на мене з поцілунками. Десь промайнула думка, що варто усе прибрати, а вже потім.... та як з'явилася, так і пропала.

Віддаюся цим почуттям, цим рукам, цим губам. Цьому чоловіку. Віддаюся йому уся. 

А інше потім...

Як іноді важливо вміти довіряти своїм половинкам!!! Хіба не так? Без довіри ніяка пристрасть і шалене кохання не втримає двох разом)))) Ви зі мною згодні?