Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Кидає погляд на нетанцюючих.

– Ех, я б і сам, але які мої роки... А може, можна старому ризикнути, моя прекрасна леді?

– Із задоволенням потанцюю з вами, – посміхаюся, прости рідний, треба. Танець як раз новий починається.

– Це така честь! – відіграє партію Корнель, та очі-то не обманюють, ніякої особливої ​​честі ти не бачиш. Але ти мені потрібен як покровитель, тому будемо займатися взаємно корисною працею.

– Зараз, раба посаджу.

Дивлюся на Антера, обличчя незворушне, так і хочеться доторкнутися. Саджу в одне з м'яких крісел, спеціально розставлених навколо майданчика, вручаю ланцюжок:

– Чекай мене і ні з ким не розмовляй, доки не прийду.

– Як накажете, пані.

Кажу спеціально, щоб навколо всі чули, ось зараз порозпитую у Корнеля про Келлу і постараюся втекти в інший кінець парку. Посидь всього один танець, мій хороший, я потім з тобою ще раз в те кафе поїду.

А ти впевнена, що йому цього хочеться? Один раз пройняло, повірив, розслабився, навіть відкрився трохи. Думаєш, після повідця хоч що-небудь можна буде повернути?

«Я ж намагаюся, – виправдовуюсь перед собою, – намагаюся, щоб все пройшло якомога легше». Може, не треба було погоджуватися танцювати? Але ж не можу ж я відмовити Корнелю, він тут найважливіша фігура, не рахуючи, мабуть, цієї Келлі.

Ух, опускаю руки на квадратні плечі, дихаю в лисіючу маківку, просто межа моїх романтичних мрій. Хоч бери і знімай свої діамантові босоніжки на височенних шпильках. Та не допоможе.