Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

МИНУЛО ПІВТОРА РОКУ…

— Ароне, де моя подушка? Ти її знову собі забрав? — кличу чоловіка.

Намагаюся вмоститися на дивані, щоб погодувати нашу дівчинку, але без зручної подушки це просто неможливо. Спина страшенно ниє, і якщо я хоча б п'ять хвилин сиджу в незручній позі — настрій на весь день зіпсовано.

Без сумніву, Арон допомагає мені з Лілі. Він постійно носить її на руках, сам купає і якби у нього були розвинені молочні залози, впевнена, що мій чоловік сам би її із задоволенням годував. Але іноді донечка просто не злазить з моїх рук. У неї зараз ріжуться зубки й вона постійно висить на грудях, шукаючи заспокоєння. Я і не проти. Мені подобається наша єдність, наш контакт, але чортова спита псує все диво.

— Я приніс твою подушку! Тільки не кричи!

У кімнаті з'являється мій смаглявий красень в одних шортах.

— Треба було замовляти дві подушки. Низький уклін виробнику. Страшенно зручні штуки.

Арон кладе подушку мені під спину та опускається на коліна, гладячи пальцями мої стегна. Зараз я також практично в одних шортах.

— Лілі, даси татку теж спробувати? — хитро примружує Арон, лоскочучи малу за ступню.

Донька починає повертатися і невдоволено крехтіти. Начебто все розуміючи, опускає ручку на другу півкулю, ховаючи її від очей, що пожирають мене.

— Це піздець, маєш дуже гарний вигляд. Ніколи не втомлюся дивитися як ти її годуєш.

— Гей! Тихіше! — шикаю на нього. — Збоченням віддає.

— Вона нічого не розуміє, заспокойся!

— За те я все розумію! Погодую її, покладу спати, і тоді я вся твоя. Яніс з Ольгою та Натаном приїдуть лише ввечері. У нас попереду достатньо часу.

— Ловлю тебе на слові, відьмо! Але я нікуди не піду. Хочу подивитися.

Лілі засинає під час "трапези". Схоже, вона не так їсти хотіла, як заспокоїтися і заснути. Перекладаю малюка в ліжечко і тихенько зачиняю за собою двері. До приїзду подружжя Адаміді залишилося близько п'яти годин. Я думаю, ми все встигнемо. Арон обіцяв допомогти з готуванням. Він вміє запікати шалено смачну рибу на грилі.

— Попалася! — Арон ловить мене біля дверей і, перекинувши через плече, спускається на перший поверх.

Закриваю рота долонею, щоб не розбудити моїми вересками дитину.

— Почнемо з вітальні, потім переберемося на терасу і закінчимо на пляжі.

— Які в тебе грандіозні плани, Арон Адаміді! — сміюся. — Не боїшся, що Лілі Адаміді внесе свої корективи?

- Не внесе. Ми з нею домовились! — Арон опускає мене на диван і підморгує: — Яніс зупиниться у нас на чотири дні, не думаю що їм захочеться бачити як я кохаю свою дружину на столі тераси.

— Ти спеціально купив будинок на віддаленому клаптику, щоб «кохати» мене в будь-якому куточку?

— Моя розумна дівчинко, ти ніколи не розчаровувала мене.

Арон здирає з мене топ і облизує груди. Спускається поцілунками нижче та розв'язує зубами зав'язки на моїх шортах. Стягує їх разом зі спідньою білизною вниз.

— Годування тобі до лиця, — посміхається, витріщаючись на мої груди.

— Навіть не думай, що після закінчення годування я збільшу її.

Мені так легко з ним. Я не боюся бовкнути дурість. Не боюся здатися надто розумною. Не боюся бути справжньою. З кожним днем Арон відкриває в мені нові грані. Наш секс досі не переситився, я навіть пішла на поводу у цього вульгарного хлопчика і спробувала експерименти. Але всі подробиці залишаться за закритими дверима нашої спальні.

— Ну, якщо ти не хочеш збільшувати груди, то ми продовжимо цей стан, — в очах хлопця сяє давно забутий блиск темряви і я відчуваю за цим піде щось не гарне. Зараз Арон ухвалить рішення, забувши спитати у мене.

— Ти про що? — тону в його дотику не до кінця усвідомлюючи серйозність його наміру.

— Я хочу сина, — його гаряче диявольське дихання обпалює вушну раковину і я штовхаюсь йому назустріч, щойно велика головка опиняється всередині мене.

— Ти у своєму розумі? Біля басейну перележав? Ми начебто домовилися зупинитися на одній дитині.

— Хочу сина, Леро!

— Ми обговоримо це іншим разом…

Ця тема потребує чистого розуму, а зараз мій розум зайнятий наближенням бажаного задоволення. Я зараз можу наобіцяти все, що завгодно, а потім не зможу відмовитися від своїх слів.

— Я вже все обдумав.

— Я приймаю протизаплідні, ти забув?

— Ми вже проходили... Ти місяць їх не приймаєш. Я все обговорив з твоїм гінекологом і замінив чарівну коробочку на корисні вітаміни, які не зашкодять ні тобі, ні Лілі. Це буде твій подарунок на мій день  народження.

Здається, я забула згадати, що сьогодні Арону двадцять сім? З Днем народження милий. Але я зовсім не готова до таких подарунків. У такому «положенні»…

Арон кінчає в мене в той момент, коли я вибухаю на дрібні частки від власного задоволення. Мій чоловік падає на мене, продовжуючи плавно рухатися.

— Ти серйозно? — відповзаю від нього. Давно не ставив мене перед фактом. Зазвичай ми все обговорюємо. Приходимо до розвʼязування питань разом. Я не планувала більше дітей. Лілі мені нескладно дісталася всупереч віку, але друга дитина.

— Цілком! — хапає мене за щиколотки й притягує назад. Підминає під себе. — У нас буде дві чудові дитини. Лише дві. Про десятьох я не прошу.

***

— Яніс хоче найняти няню для Натана, — Ольга ділиться з нами новинами, емоційно розмахуючи величезною тарілкою із салатом. Коситься на мене: — Ти уявляєш, наявність чужої жінки в домі... котра... Котра! Виховуватиме мого сина!

— Чесно, не уявляю! — забравшись з ногами на стілець, я напів-присутня на нашій сімейній вечері, присвяченому дню народження Арона. Я й досі під враженням від його слів, його вчинку. От гад! Домовився з моїм гінекологом і вони мені підмінили пігулки! Не здивуюсь якщо вони через тиждень підуть разом грати в гольф.

— Гаразд, я мовчу, Янісе! — гідно витримує суворий погляд свого чоловіка і змінює тон. — Що ти подарувала Аронові? Розповідай! — щиро цікавиться поглядаючи на манеж, де грають Натан та Лілі.