Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Але він був не маленькою річчю. Це була велика, дуже велика обіцянка. Обіцянка родини, спільноти й дружби.

Найдивніше те, подумала Морріґан, згадуючи минулий тиждень і своє життя в готелі «Девкаліон», що в неї це все… вже є.

Люстра нарешті набула остаточної форми. Френк виграв заклад. Принаймні він був найближчий до істини: вона не стала павичем, але це була птаха. Велика чорна птаха, яка переливається світлом під певними кутами, розгорнувши крила над фойє, ніби захищаючи готель «Девкаліон» і його мешканців. Або, можливо, наміряючись упасти на їхні голови. Залежно в кого спитати.

Юпітер казав, що вона йому подобається навіть більше, ніж рожевий корабель.

За кілька днів Юпітер і Нен узяли своїх кандидатів на запізніле святкування. Вони їли ягняче філе й пили імбирне пиво в затишному пабі на площі Відваги, говорячи тости за успіх Морріґан і Готорна.

Наставники годинами розповідали захопливі історії про їхні власні перші роки в Товаристві Дивообраних. У більшості історій Нен згадувалася їзда на драконах, а в більшості Юпітерових було стільки обурливих порушень правил, що зрештою йому довелося змінити тему, коли він побачив, що Готорн записує.

Дорогою додому Морріґан здіймала ногами вихори снігу. Незважаючи на сильний мороз, їй здавалося, що цього звичайного зимового дня в Невермурі особливо світло. Вона почувалась інакше.

Усе здавалось інакшим.

Люди на вулицях усміхалися їм, коли вони проходили повз. Морріґан більше не була проклятою дівчинкою Кроу, яка чекає, що знову станеться щось жахливе. Проте на краю її свідомості залишалося щось темне, моторошне й таємне.

Юпітер легенько підштовхнув її ліктем, коли вони дісталися платформи Парасолькової залізниці.

— Про що ти думаєш?

— Він повернеться, так? — тихо запитала вона. — Сквол. Повернеться. Зі своїми монстрами.

Обличчя Юпітера було суворим.

— Думаю, спробує.

Морріґан кивнула. Вона міцно стиснула свою парасольку, торкаючись кінчиками пальців маленької опалової пташки.

— Тоді ми просто маємо бути готові.

Група дітей поблизу шепотілися між собою і витягували шиї, щоб побачити, як Морріґан і Юпітер упевнено зачепилися своїми парасольками і пролетіли повз них залізницею. Вони дивилися не лише на Юпітера, а на них обох, з їхніми золотими значками — літерами Д, які гордо сяяли в них на комірцях.

Наставник і його кандидатка. Рудий безумець і дивна маленька дівчинка з чорними очима.

Подяки

Дякую тому доброму бібліотекареві, який опублікував «Три коали» семирічної Джессіки Таунсенд у бібліотечному бюлетені, хоча авторка часто неправильно вживала слово «перебільшення» і не знала, що таке абзаци.

Бурхливі оплески для Гелен Томас, Альвіни Лінг, Сьюзан О’Салліван і Херін Каллендер. Мені неймовірно пощастило мати таку чудову команду редакторів. Напевно, я ніколи не перестану захоплюватися тим, які ви блискучі та чудові, тому звикайте чути це.

Усім у «Hachette/Orion/LBYR» — Фіоні Газард, Луїзі Шервін-Старк, Рут Оллтаймз, Меґан Тінглі, Лайзі Мораледі, Домініку Кінгстону, Пенні Евершед, Ешлі Бартону, Джулії Сандерсон, Вікторії Степлтон і багатьом іншим, хто прийняв мене до своєї родини, — дякую за підтримку і за дивовижну роботу, яку ви зробили, щоб допомогти показати Морріґан світові.

Дякую Дженні Бент і Моллі Кер Гоун, ви просто шалено працювали, щоб «Невермур» отримала першість у Франкфурті й далі. Дякую всім у «The Bent Agency», особливо Вікторії Каппелло та Джону Боверзу. Також багатьом блискучим посередникам «The Bent Agency» у всьому світі та всім моїм чудовим іноземним видавцям.

Дякую суперталановитим Беатріс Кастро і Джиму Медсену за ваше прекрасне художнє оформлення.

Дякую дивовижній Дані Спектор і всім у «Paradigm Talent Agency» за невтомну роботу і пристрасть. Також Дарії Черчек, Емілі Ференбах і команді «Fox» — я вражена вашим захопленням Морріґан і щаслива знати, що вона потрапила в хороші руки.

Овації для «Team Cooper» — ви дивуєте й надихаєте. Бути серед вас — щастя для мене.

Величезне дякую моїм першим читачам — Крісу Гау та Люсі Спенс. Ваш ентузіазм щодо Морріґан і компанії дуже багато важив для мене.

Також моїй подрузі і шкільній вчительці англійської Шермен Рай, завдяки якій я відчула себе справжньою письменницею набагато раніше, ніж стала нею.

Джевелс і Дін — перші читачі, найбільші вболівальники. Люблю.

Джемма Купер — посередниця, подруга, слизеринка, але — в найкращому розумінні — чудова в усьому. Ти таємний інгредієнт усього цього дивацтва. Ти наче мій Юпітер Норт, але якби Юпітер Норт був відповідальним дорослим, а ще жінкою і не рудим. Що б я робила без тебе? Нескінченне дякую, Джей-Куп.

Саллі — найкраща подруга, перша читачка, чудова слухачка на все життя, дуже мудра, тому я не маю казати більше, ти й так усе зрозуміла. За тебе.

Я знаю, що всі думають, ніби мають найкращу у світі маму, але насправді це я маю, ось. Дякую, мамо.

Про авторку

Джессіка Таунсенд живе на Саншайн-Кост в Австралії, але також провела декілька років життя у Лондоні. Вісім років вона працювала копірайтеркою, а до цього була редакторкою дитячого журналу про дику природу від австралійського зоопарку Стіва Ірвіна. «Невермур. Випробування Морріґан Кроу» — її перша книжка.

Присвячується Саллі, першій гості готелю «Девкаліон».

І Тіні, завдяки якій я зрозуміла, що здатна на будь-що, навіть на це.