Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

— з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно — 23 відсотки;

— з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно — 21 відсоток;

— з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно — 19 відсотків;

— з 1 січня 2014 р. — 16 відсотків.

Пункт 11 підрозділу 4 розділу XX ПК України передбачає порядок віднесення до витрат сум внесків на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників, а також деяких інших внесків, передбачених у законодавстві, зокрема в абзаці другому п. 142.2 ст. 142 ПК України. Загальний обсяг таких внесків не перевищує 15 відсотків заробітної плати, нарахованої відповідній найманій особі протягом податкового року, на який припадають певні податкові періоди. Зазначений пункт діє в перехідний період до прийняття змін до законодавства про пенсійну реформу (впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування).

У п. 12 підрозділу 4 розділу XX законодавець передбачив, що метод нарахувань процентів (комісійних) за кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною. Такий захід має тимчасовий характер — до 01.01.2014 р.

Особливості у визначенні доходів мають і підприємства житлово-комунального господарства, що передбачено у п. 13 підрозділу 4 розділу XX ПК України. Зокрема, до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства (далі — ЖКГ) від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III ПК України. При цьому підприємства ЖКГ у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків, якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу. Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, придбаних до дати набрання чинності розділом III цього ПК України, а сплачених після цієї дати, визнаються в складі витрат у сумі фактичної сплачених за них коштів. Варто зауважити, що дію п. 13 не поширено на платників податків — ліцензіатів з постачанням електричної та/або теплової енергії.

Варто звернути увагу на те, що передбачений п. 13 підрозділу 4 розділу XX особливий порядок відображення доходів підприємств житлово-комунального господарства стосується не всіх доходів, отримуваних ними, а лише тих, які отримуються ними від надання житлово-комунальних послуг. Перелік таких послуг міститься в ст. 13 Закону України від 24.06.2004 р. № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги». Усі інші доходи підприємств житлово-комунальних господарств відображаються в загальному порядку, передбаченому розділом III ПК України. Законодавець істотно доповнив існуючу редакцію п. 13 підрозділу 4 порівняно з початковою, яка існувала на момент прийняття ПК України та введення його в дію. Насамперед було запроваджено виключення, яке передбачало, що дія абзацу першого згаданого пункту не поширюється на випадки надходження коштів у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до 01.04.2011 р. Аналогічне обмеження було накладено і на порядок відображення витрат згідно з абзацем другим п. 13. У тому ж абзаці видалили також і вказівку на те, що решта витрат визнається відповідно до норм розділу III ПК України, яка породжувала невизначеність щодо змісту поняття «решта витрат». Окремо законодавець передбачив, що балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, придбаних до 01.04.2011 р., а сплачених після цієї дати, визнаються у складі витрат у сумі фактичної сплачених за них коштів.

Наступний п. 14 підрозділу 4 розділу XX встановлює норматив для основних засобів, визначений у пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у розмірі 1 000 гривень.

Ключовими принципами вітчизняного податкового законодавства є принципи загальності оподаткування та рівності всіх платників перед законом. У своїй сукупності відображені у ст. 4 розділу I ПК України відповідні положення передбачають необхідність у створенні недискримінаційних та єдиних правил оподаткування, які б застосовувалися до всіх платників податків однаково. Разом з тим, вимога ефективної реалізації державної політики щодо підтримки розвитку перспективних секторів народногосподарського комплексу вимагає використання механізму звільнення від оподаткування.

Пунктом 15 підрозділу 4 передбачено до 01.01.2020 р. звільнення від оподаткування прибутку для: 1) виробників біопалива від продажу біопалива; 2) підприємств, отриманого від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива; 3) виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених ст. 7 Закону України від 14.01.2000 р. № 1391-XIV «Про альтернативні види палива» для виготовлення та реконструкції технічних та транспортних засобів, у т. ч. самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, що споживають біологічні види палива, якщо відповідний прибуток одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України.

У контексті наведеного вище пункту 15 під біологічними видами палива (біопаливом) розуміється тверде, рідке та газове паливо, виготовлене з біологічно відновлюваної сировини (біомаси), яке може використовуватися як паливо або як компонент інших видів палива (ст. 1 Закону України «Про альтернативні види палива»). Прибуток виробників біологічного палива, отриманого від його продажу, звільняється від оподаткування лише у випадку наявності свідоцтва про належність палива до альтернативного відповідно до ст. 6 згаданого Закону, яке видається уповноваженим органом виконавчої влади в порядку, визначеному Постановою КМ України від 05.10.2004 р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного».

Законодавець в окремій ст. 7 того ж Закону пояснює, що категорія «техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалив» включає товари, які класифікуються за кодами УКТ ЗЕД (Закон від 05.04.2001 № 2371-ІІІ «Про митний тариф України») 8402, 8403, 8404, 8405, 8406, 8416, 8417, 8419, 8422 40 00, 8423 20 00 00, 8423 30 00 00, 8423 81, 8423 82, 8423 89 00 00, 8423 90 00 00, 8514. У