Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

— Правду,— відповіла Скарлет, дивлячись старій просто у вічі. Господи Боже, та вона досі ще пам’ятає ту пору, коли до смерті боялася бабці Фонтейн! Але що ж — відтоді вона давно виросла й не завагалася б послати стару під три чорти, якби та надумала пхати носа в їхні справи у Тарі.

— Він міг би й кращу вибрати,— заявила бабця без манівців.

— Невже? — задерикувато відказала Скарлет.

— Нема чого так заноситись, міс,— ущипливо осадила її стара.— Я не стану ганити твою дорогеньку сестричку, хоч якби побула ще на кладовищі, то без цього не обійшлося б. Я інше хочу сказати: в наших околицях така обмаль женихів, що Вілл міг би вибрати майже будь-кого з дівчат. Он у Беатріс четверо диких кицьок, і у Манро дівчата, і у Макре...

— Він вибрав собі Сьюлін, і квит.

— Їй дуже поталанило з ним.

— Це Тарі поталанило.

— Ти любиш свою домівку, еге ж бо?

— Люблю.

— Так дуже любиш, що не заперечуєш, коли твоя сестра виходить за хлопця з нижчого кола — аби лише був добрий господар для Тари?

— З нижчого кола? — повторила Скарлет, якій досі це не спадало на думку.— З нижчого, кажете? Та яке тепер значення має чиєсь там походження, коли головне, що дівчина дістає чоловіка, котрий зможе про неї подбати!

— Це ще як сказати,— промовила Стара Господиня.— Дехто зазначив би, що ти мислиш цілком тверезо. А інші сказали б, що ти опускаєш планку, якої ніколи не можна й на цаль опускати. Вілл усе-таки не з родовитої сім’ї, як дехто з твоїх предків.

Вона скинула гострим поглядом на портрет бабусі Робійяр.

Скарлет подумки зміряла постать Вілла — такий він худорлявий і непримітний, вічно з соломинкою в роті, всім своїм виглядом якийсь наче сонний, як і більшість дрібних фермерів з глушини. За ним не стояли черідкою багаті, імениті й шляхетні предки. Перший у його роду, хто ступив на землю Джорджії, цілком міг бути одним з боржників Оглторпа[11] або його безправних орендарів. Вілл зроду не навчався в коледжі, вся його освіта обмежувалась чотирма класами загумінкової школи. Він був чесний і відданий, терплячий і неабияк працьовитий, але родовитим походженням таки не міг похвалитись. Як на мірку Робійярів, це був, безперечно, нерівний шлюб для Сьюлін.

— Отож ти схвалюєш, що Вілл стане членом вашої родини?

— Так,— затято відповіла Скарлет, готова накинутись на стару, якщо та скаже бодай слово осуду.

— Можеш поцілувати мене,— раптом мовила бабця і всміхнулась якнайзичливіше.— Досі, Скарлет, ти не дуже мені подобалась. Ти завжди була твердим горішком, навіть у дитинстві, а мені не дуже до вподоби жінки тверді на вдачу, за винятком мене самої. Але я ціную твоє ставлення до життя. Ти не лементуєш, коли нема на щось ради, хоч у душі, може, і клекотиш. Ти береш перепони достоту як добра мисливська конячка.

Скарлет непевно всміхнулася й слухняно цмокнула підставлену їй зморшкувату щоку. Приємно було знов чути схвальні слова про себе, хоч вона й не зовсім розуміла, чим саме їх заслужила.

— Тут багато хто осуджуватиме тебе, що дозволяєш Сью вийти за білого злидаря, хоча до самого Вілла всі дуже прихильні. Вони скажуть, що він чудовий хлопець, і тут-таки докинуть: який жах, що одна з дівчат О’Гар мусить одружуватися з плебеєм. Але хай це тебе не бентежить.

— Мене ніколи не бентежить людський поговір.

— Я знаю.— У старечому голосі почулись ущипливі нотки.— Тож і добре, що тебе не бентежать чиїсь там балачки. Мабуть, це буде дуже вдалий шлюб. Звісно, Вілл довіку так і не позбудеться ознак свого походження й не виправить своєї вимови. І навіть розжившись на бозна-які гроші, ніколи не наведе в Тарі такого блиску й шику, як то зробив твій батько. Білі злидарі не вміють жити з блиском. Але в душі Вілл — порядна людина. Він нутром чує, як треба поводитись. Тільки той, хто має вроджену порядність, міг так влучно викласти наші вади, як це зробив він отам над могилою. Ніщо в світі не може нас поконати — це ми самі робимо, коли тужимо за тим, чого в нас уже більш ніколи не буде, коли надто багато живемо спогадами. Атож, з Віллом добре буде і Сьюлін, і Тарі.

— Так ви схвалюєте, що я дозволяю їй вийти за нього?

— Боже мій, ні! — Старечий голос звучав гірко й утомлено, але й енергійно.— Схвалювати, коли білі злидарі одружуються з представницями давніх родів? Х-хе! Чи можу я схвалити схрещення безпорідного коня з расовою кобилою? Воно то так, ці злидарі бувають добрі, й роботящі, й чесні, але...

— Але ж ви самі сказали, що цей шлюб буде дуже вдалий! — скрикнула ошелешена Скарлет.

— Просто я гадаю — Сьюлін пощастило, що вона виходить за Вілла... що вона взагалі виходить заміж, бо їй прикро треба чоловіка. А де вона іншого знайде? Та й де ви візьмете доброго управителя в Тару? Однак це не означає, що мені цей шлюб подобається більш, ніж тобі.

«Але мені він якраз подобається,— подумала Скарлет, силкуючись уловити, що має на увазі стара.— Я рада, що Вілл бере Сьюлін за дружину. Чого вона вважає, що я проти цього? Як на неї, то коли вона проти, я теж повинна бути проти».

Як завжди, Скарлет губилася і їй ставало трохи соромно, коли люди покликались на свої думки й мотиви, гадаючи, ніби вона їх цілком поділяє.

Бабця тим часом, обмахуючи себе пальмовим листком, провадила далі:

— Я не схвалюю цього шлюбу так само, як і ти, однак я практично підходжу до справи, як і ти. І коли стається щось неприємне, на що нема ради, то я не бачу ніякого сенсу в тому, щоб гвалтувати й копати землю ногами. У житті бувають усілякі перепади, і нічого тут збивати бучу. Я знаю це, бо і в моєму роду, і в роду мого старого таких перепадів