Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Одягатися, а то замерзати, – вішаючи бубон на стіну, сказала тітонька Іккхі.

Я так швидко ніколи не одягалася. Магофлай, як і монети, опинилися в кишенях.

– Це подарунок вищого, – шаманка показала гачкуватим пальцем на браслет Самаекеша. Ні, вона не питала, вона стверджувала, немов знала. Хоча, вона дуже сильна, хтозна, можливо, колись Самаекеш і тітонька Іккхі були знайомі.

– Так, – кивнула я.

– Він врятувати тебе. Чистити, сильно чистити твою кров... Але не до кінця, – шаманка зітхнула і з сумом продовжила: – У тобі залишитися щось від перекиданець. Або бачити ніч як день, або чути запах. Навіть найнепомітніший запах чути. Це заважатиме жити така як ти.

– А на звіра? Я не буду перетворюватися на звіра в повний місяць?

– Ні, – оскал тітоньки Іккхі, напевно, був усмішкою, – мої дівчатка, – вона вказала на змій, що згорнулися одним клубком на вівтарі, – забрати погана кров, а браслет очистити. Я допомогти це зробити.

Боги, це такі дрібниці порівняно з тим, що могло насправді статися! Бачити в темряві та розрізняти запахи – та багато хто півжиття за такі здібності віддасть! Я взяла руку шаманки й поцілувала її.

– Дякую вам, тітонько Іккхі. Я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили.

Шаманка знову усміхнулася і обмацала моє обличчя.

– Ти славна дівчина...

– Рута, – підказала я, – мене звати Рута.

– Рута, – тітонька Іккхі немов пробувала на смак моє ім’я. – Гарне ім’я, сильне.

Я простягнула їй монети, шаманка з поклоном узяла гроші й поклала їх біля узголів’я вівтаря. Я подивилася на сплячих згорнутих змій. Від спогадів мене пересмикнуло.

– Дівчата спати, – пояснила шаманка, погладжуючи клубок змій. – Через тиждень будуть знову у формі. Вони сьогодні славно трудитися. Майже всю погану кров забрати.

Я прикрила пов’язкою браслет. Із зачіски випало руде пасмо. Ні! Тільки не це! Як я тепер вийду в місто? Мене одразу схоплять найманки.

Зміну настрою відчула тітонька Іккхі.

– Щось трапиться?

– Волосся, воно зіпсоване... – я приречено опустила голову.

Шаманка підійшла до мене, взяла пасмо волосся і принюхалася.

– Таке волосся псувати? Навіщо ти його фарбувати?

– Щоб найманці не знайшли. Тепер точно знайдуть.

– Офутто! – луна покотилася підземеллям. А в неї сильний голос!

Гномка увійшла до нас, вирячилася на мене і випалила:

– Гроші не поверну, і не сподівайся! – і миттєво повернулася до тітоньки Іккхі: – Так, тітонько, ви звали?

– Зняти з даху бурий гриб. Пофарбувати їй волосся. Вона в небезпеці.

– Два золотих, – уперла руки в боки гномка.

– Щоб тебе дракон обслинив! – словами Шафрана лайнулася я. – Ти й так із нас сьогодні стільки злупила, що вистачить на півроку безбідного життя!

– Тоді будеш причісуватися сама! А годинник, до речі, цокає, – усміхнулася маленька жлобиха.

– Скільки зараз?

– Без чверті дев’ять.

Я скрипнула зубами, дістала золотий і кинула їй. Вона вправно його спіймала і скривилася – мало.

– Досить! – відрізала я.

Гномка знову скривила незадоволену мармизку і, задерши кирпатий ніс, вийшла по гриби.

Ми з шаманкою перейшли в першу кімнату. Я була рада, що кам’яний вівтар залишився позаду.

– Тітонько Іккхі, а чим ви мене поїли? Дуже схоже на молоко.

Троглодитка тихенько розсміялася.

– Це молоко з твоєї батьківщини, дівчинко. Його давати сонячна ельфійська корова. Погано було б, якби організм його не прийняти зовсім.

– Але ж мене нудило!

– Тільки ти його не виблювати, воно залишитися тут, – шаманка погладила мене по животу.

Повернулася гномка. Дістала з сумки клаптик і, прочитавши заклинання, зробила з нього накидку. Швидко обгорнула нею мене, потім посадила на низький стільчик, і знову зачесала у високу зачіску волосся. Після вичавила через тканину сік із грибів у миску. Гномка швидкими рухами, занурюючи грибну кашку, яка так само лежала в тканині, в сік, як губкою пройшлася по волоссю. Потім витерла моє обличчя від залишків косметики і патьоків соку, і нанесла новий макіяж. А після створила і нову вуаль, закріплюючи її навколо зачіски. Офутта діловито окинула мене поглядом і гмикнула.

– Зійде на один вечір.

– Ти мені якісно зроби, а не так, немов ведмежу послугу.

Гномка ображено випнула губу, але ще раз профарбувала волосся.

– Тепер точно нічого не облізе. Темно-каштанове волосся. У троглодитів немає дзеркал, тому доведеться повірити мені на слово.

– Вірю, – спокійно відповіла я і повернулася до шаманки: – Тітонько, ви можете продати мені за кілька золотих який-небудь унікальний гриб?